Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 66

А якщо ми живемо звичайним, спокійним і щасливим життям? Чи це важливо?

Гадаю, відповідь на це запитання позитивна, якщо це важливо для нас. Якщо поставити на перше місце власний добробут, тоді гра й відпочинок важливі. Якщо ж на першому місці те, що думають, говорять або цінують інші люди, тоді наш вибір — перевтома і гонитва за тим, що підвищує нашу самооцінку.

Я обираю гру і відпочинок.

АКТивація

Аналізуйте. Одне із найкращих рішень нашої родини — це визначення «складових радості й осмисленого життя». Я заохочую вас сісти разом і скласти перелік передумов для щастя. Потім порівняйте цей перелік зі списками ваших справ і мрій. Результат може вас здивувати.

Керуйтеся натхненням. Мене повсякчас надихає праця Стюарта Брауна про гру і книга Деніела Пінка «Цілком нове мислення» (A Whole New Mind). Якщо ви хочете більше дізнатися про важливість відпочинку і гри, прочитайте ці книги.

Творіть і дійте. Скажіть «ні» вже сьогодні. Зламайте систему. Викресліть щось зі свого розкладу і додайте пункт «подрімати».

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ № 8. Пошуки спокою й умиротворення: позбудьтеся тривожності як стилю життя

Пам’ятаєте, що коли я вперше замислилася про це дослідження, то відразу помчала до свого психотерапевта? Я відчувала, що в моєму житті щось негаразд, і хотіла отримати більше знань на тему свого дослідження. Я також прагнула з’ясувати, чому в мене паморочиться в голові від сильних тривог і стресу. Кілька разів я буквально непритомніла.

Запаморочення з’явилися нещодавно; стан тривожності існував віддавна. До того, як я почала дослідження щиросердного життя, мені завжди вдавалося узгоджувати між собою родинні обов’язки і неослабний тиск викладацької праці. Певним чином тривожний стан став незмінною складовою мого життя.

Але коли я почала більше дізнаватися про повноту життя у злагоді з собою, моє тіло немов сказало: «Я хочу допомогти тобі жити по-іншому, зробивши так, що ти більше не зможеш ігнорувати тривоги». Коли мене охоплював неспокій, мені доводилося сідати, аби не впасти.

Пригадую, як я сказала Діані, своєму психотерапевту:

— Я більше не можу так жити. Справді не можу.

— Я знаю, — відповіла вона. — Я це бачу. Що, на твою думку, слід зробити?

Я на секунду замислилася і відповіла:

— Мені потрібно знайти спосіб утриматися на ногах, коли я по-справжньому занепокоєна.

Діана мовчала і чекала, киваючи головою, як роблять всі психологи. Чекала, чекала і далі чекала.

Нарешті мене осяяло:

— Ох, я зрозуміла. Я не можу жити так. Я не можу більше жити у постійних тривогах. Мені не потрібно з’ясовувати, як продовжувати жити з цим рівнем тривожності — мені варто з’ясувати, як непокоїтися менше.

Цей трюк з мовчанням доволі ефективний. Дратує, однак діє.

Я використала своє дослідження, щоб розробити план зі зменшення рівня тривожності. Чоловіки і жінки, яких я опитувала, не те щоб були зовсім не схильні до тривог або цілком позбавлені їх; вони усвідомлювали свої тривоги. Вони практикували спосіб життя, в якому тривоги були реальністю, але не стилем життя. Вони працювали над тим, аби привнести у своє життя спокій та умиротворення і зробити цю практику нормою.