Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 22

БРАУН Брене

Мені знадобилося три роки, аби після десятиліття опитувань вирізьбити ці поняття і визначення. Розгляньмо їх.

Кохання

Ми навчаємося кохати, коли дозволяємо іншій людині побачити і пізнати наше найвразливіше і найсокровенніше «Я», і коли шануємо духовний зв’язок, який виникає завдяки цьому, з довірою, повагою, добротою і ніжністю.

Кохання — це не те, що можна дати чи отримати; це те, що ми плекаємо і вирощуємо; це зв’язок, який може виникнути між двома людьми лише тоді, коли він існує у кожному з них — ми можемо кохати інших з тією ж силою, з якою кохаємо себе.

Сором, відчуття провини, неповага, зрада і відкидання емоцій пошкоджують коріння, з якого зростає кохання. Кохання може вижити тільки тоді, якщо ці пошкодження виявлені, зцілені і нечисельні.

Душевна близькість

Близькість — це вроджена людська потреба бути частиною чогось більшого, ніж сама людина. Оскільки це прагнення таке природне, ми часто намагаємося задовольнити його, догоджаючи іншим і шукаючи схвалення, що є не лише неповноцінним замінником близькості, але часто перешкодою до неї. Оскільки справжня близькість виникає лише тоді, коли ми показуємо світові наше справжнє недосконале «Я», наше відчуття близькості ніколи не може бути більшим, ніж рівень власного прийняття себе.

Я довго розмірковувала над цими визначеннями, тому що часто не хотіла, щоб вони виявилися правдивими. Інша річ, якби я вивчала вплив пташиного посліду на родючість ґрунту, але моя тема є особистою і часто болісною. Інколи, коли я бралася за дані, щоб визначити наведені вище поняття, то починала плакати. Я не хотіла, щоб ступінь моєї любові до себе визначав те, як сильно я люблю своїх дітей або чоловіка. Чому? Тому що любити їх і погоджуватися з їхньою недосконалістю значно легше, ніж скерувати промені добра й кохання на себе.

Якщо ви поглянете на визначення кохання і поміркуєте над тим, що це означає у випадку любові до себе, то отримаєте чітку відповідь. Вчитися любити себе означає навчитися собі довіряти, поважати себе, бути добрим і лагідним до себе. Це складне завдання, зважаючи на те, як суворо більшість із нас ставиться до себе. Я знаю, що можу розмовляти із собою так, як ніколи би не наважилася розмовляти з іншою людиною. Багато хто з нас похапливо виносить собі вирок: «Боже, я така дурепа!» або: «Господи, я такий ідіот!» Це так само неприйнятно, як назвати людину, яку ми любимо, дурепою або ідіотом. А негативна розмова із собою погано впливає на нашу здатність любити себе.

Я недарма використовую слова «вроджений» і «природний» у визначенні близькості. Я переконана, що бажання близькості закладене в нашій ДНК і, найімовірніше, пов’язане з найпримітивнішим інстинктом виживання. Зважаючи на те, як складно у нашому суспільстві перфекціонізму прийняти себе таким, який ти є, і розуміючи, як життєво необхідна нам близькість, не варто дивуватися, що ми все життя намагаємося догоджати іншим й отримувати схвалення.

Значно легше сказати «Я буду будь-ким або будь-чим, якщо тобі потрібно, і стільки часу, скільки відчуватиму себе частиною твого світу». Ми готові вступити в банду або стати пліткарем, ми робитимемо будь-що, аби догодити, якщо повіримо, що це задовольнить нашу потребу у близькості. Але так не буває. Ми можемо належати душею іншим, лише залишаючись собою і приймаючи себе такими, якими ми є.