Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 98

Про все це знав Паганель, якому було відомо й те, що жоден дослідник природи не піднімався по Ваїкато вище від місця її злиття з Вайпою. Але куди вождь везе своїх бранців? Навіть географ не зміг би відповісти на це запитання, якби його увагу не привернуло слово «Таупо», що пролунало в розмові тубільців. Поглянувши на карту, він з’ясував, що це назва озера, розташованого в найбільш горяній частині острова, і річка Ваїкато бере з нього свій початок. Перейшовши на французьку, щоб дикуни його не зрозуміли, Паганель попросив Джона Манґлса визначити швидкість руху піроги. Той відповів, що вона становить приблизно три милі на годину.

– У такому разі, – сказав географ, – якщо ми приставатимемо на ночівлю, наша подорож триватиме не менше ніж чотири дні.

Кілька зруйнованих хижок на березі свідчили про недавні битви, які тут відбулися. Селища здавалися покинутими, і лише птахи порушували тишу цих спустошених безлюдних місць. Кай-Куму звелів видати полоненим їхні власні їстівні запаси, захоплені ще вночі. Сам великий вождь, його воїни та веслярі споживали звичайну тубільну їжу – їстівні пагони папороті, печене коріння та місцеву солодку картоплю, яку вирощують на обох островах Нової Зеландії.

Сонце вже наполовину сховалося за обрій, коли пірога пристала до берега, на якому скрізь були купи каміння вулканічного походження, нанесеного сюди течією Ваїкато. Тут росло кілька дерев, і Кай-Куму, очевидно, вирішив стати табором саме на цьому місці. Він наказав висадити бранців на берег. Чоловікам зв’язали руки, але жінок залишили вільними. Полонених розмістили посередині табору, а навколо розпалили багаття, які горіли всю ніч.

Назавтра пірога неслася проти води ще швидше, ніж учора. Тепер до загону Кай-Куму приєдналася нова пірога з десятьма тубільцями, і далі обидва човни плили поруч.

Надвечір вождь велів причалити до вузької берегової смуги, над якою нависали гірські прискалки. Там уже лаштувалися на ночівлю близько двадцяти тубільців, які також прибули на пірогах. До Кай-Куму повагом підійшов іще один вождь, мабуть, так само значний, і дружньо привітав його, потершися носом об ніс. Полонених знову розмістили посеред табору та приставили до них пильну варту, а зранку маорі знов рушили вгору Ваїкато. З дрібних приток прибували все нові човни з десятками воїнів і приєднувалися до вождів. Це були учасники останніх боїв з англійцями, які поверталися до себе в гори. Тепер піроги йшли річкою, мов та військова ескадра в похідному строю, і над гладінню води злітав горловий голос співака, що відлунював у горах.

Близько четвертої години пополудні флагманська пірога увійшла до вузької ущелини. Сотні гейзерів і гарячих ключів уздовж берегів то обпікали парою, то вивергали фонтани киплячої води. Цілі дві милі пірогам довелося плисти серед задухи сірчистих випаровувань, поки не повіяло чистим гірським повітрям. Протягом дня «ескадра» подолала ще дві бистрини, а коли ввечері Кай-Куму наказав зупинитися на нічліг, вона була вже за сотню миль від місця злиття Вайпи та Ваїкато.