Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 100
Жюль Верн
Нарешті Кай-Куму наказав відвести бранців у святилище, – споруду, розташовану на майданчику, що стрімко обривався. У цьому тубільному храмі стомлені полонені нарешті змогли прилягти на матах із форміуму. Леді Елен схилилася на груди чоловіка, і Гленарван міцно обійняв її.
– Тримайся, моя люба, – прошепотів він.
– Едварде, – вигукнула вона, протягуючи чоловікові заряджений револьвер, – ні я, ні Мері Ґрант не повинні живими потрапити до рук дикунів! Обіцяй мені…
– Сховайте зброю, Гленарване, – квапливо шепнув майор. – Сюди йдуть!
Револьвер зник під одягом Гленарвана. І тієї-таки миті до святилища увійшов тубілець і подав знак полоненим іти за ним.
Кай-Куму сидів на площі, оточений воїнами племені. Серед них бранці впізнали й того маорі, чия пірога приєдналася до піроги вождя. Звали його Кара-Тете, що означає «Запальний». Татуювання на його обличчі й тілі свідчило про його високе становище.
– Ти англієць? – звертаючись до Гленарвана, спитав Кай-Куму.
– Так.
– А твої супутники?
– Такі самі англійці, як і я. Ми – мандрівники, зазнали корабельної аварії. Ніхто з нас не брав участі у війні.
– Це не має значення! – різко втрутився Кара-Тете. – Усі англійці – вороги.
– Тож слухай! – вів далі вождь. – Тогонга, верховний жрець бога Нуї-Атуа, потрапив до рук твоїх братів, тепер він полонений. Якби моя воля, я б вирвав твоє серце… але Нуї-Атуа сказав своє слово! Чи погодяться англійці обміняти тебе на Тогонга?
– Я не знаю, – сказав Гленарван.
– Чи варта твоя голова голови Тогонга?
– Я не вождь і не служитель бога. Можливо, на всіх нас разом.
– Ми, маорі, міняємо голову на голову.
– Тоді запропонуй англійцям обміняти твого жерця на цих двох жінок, – сказав лорд, указуючи на Елен і Мері Ґрант. – Це знатні особи.
Вождь холодно поглянув на бранця і тицьнув пальцем у бік леді Елен.
– Брехун! – вигукнув він. – Ти думаєш, Кай-Куму сліпий? Це твоя дружина!
Несподівано Кара-Тете кинувся до Елен із криком:
– Тепер вона моя, моя!
– Едварде! – зойкнула нещасна жінка.
Пролунав постріл, і Кара-Тете впав мертвим до її ніг.
Тубільці повибігали з хатин і миттю заповнили майданчик. Хтось вирвав револьвер із рук Гленарвана. Проте Кай-Куму якось дивно швидко зиркнув на лорда, а потім скинув догори руку і щосили гукнув:
– Табу!
Почувши це слово, натовп маорі завмер. За кілька хвилин полонених знову відвели до святилища, яке стало їхнею в’язницею. Але Роберт Ґрант і Жак Паганель зникли безслідно.
8
Втеча
Табу, яке вождь так не очікувано для бранців проголосив, урятувало їх від сліпої люті воїнів – вони стали недоторканні. Проте Гленарван не надто повірив у те, що їм так легко вдасться уникнути кари. Він вважав, що гнів Кай-Куму спрямований тепер тільки на нього одного. Йому з думки не сходило прохання Елен про її бажання померти, щоб урятуватися від тортур і рабства. Роберт і Паганель зникли; не менше десятка озброєних воїнів пильно охороняли вхід у святилище.
Настав ранок 13 лютого. Вся фортеця готувалася до похорону Кара-Тете, і Джон Манґлс, ставши Вілсону на плечі, довго спостерігав за діями тубільців крізь отвір між кіллям хатини, але в якусь мить навколо стало зовсім безлюдно, жоден тубілець не показувався.