Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 60

Повернувшись на палубу, капітан двома словами виклав лордові Гленарвану стан справ і попросив, щоб той разом із рештою пасажирів спустився в кают– компанію. Потім, не гаючи ні секунди, він поклав судно в дрейф, прагнучи якомога менше відхилятися від курсу на схід. Головне завдання зараз було зберегти хоча б частину вітрил і розвернути яхту форштевнем до розбурханих, ошаленілих хвиль.

Описавши дугу, яхта врешті-решт стала носом за вітром. Тепер усе залежало від того, чи витримають вітрила. Судно стрічало удари хвиль своїми найміцнішими частинами і трималося потрібного напряму. Джон Манґлс вирішив залишатися в дрейфі доти, доки будуть цілими щогли й вітрила.

Близько восьмої ранку вітер знов подужчав: тепер його швидкість досягала тридцяти п’яти метрів на секунду. Це був уже справжнісінький шторм.

Залишалося тільки одне: спробувати йти за вітром. Але це потребувало кількох годин наполегливих зусиль усіх матросів і лише на третю годину дня вдалося закріпити вітрило на фок-щоглі.

Тільки тепер «Дункан» полинув, мов призовий скакун. Буря мчала яхту на північний схід. Судно іноді випереджало хвилі, що котилися в тому самому напрямі. Тоді яхта заривалася в них, ніби величезний кит, а водяні вали перекочувалися палубою.

У такому безпорадному, надзвичайно напруженому стані мореплавці провели весь день 15 грудня і наступну ніч. «Дункан», відкинутий ураганом убік від курсу, з шаленою швидкістю мчав до австралійського узбережжя. Капітан Джон Манґлс не мав змоги визначити положення судна за приладами. Чуття підказувало йому, що яхта віддалася на волю якоїсь надзвичайно швидкої течії. За його розрахунками берег був за якихось десять миль із підвітряного боку, а зустріч із ним за таких обставин означала тільки одне – страшну кораблетрощу, загибель людей і судна. Не знаходячи рішення, капітан урешті-решт покинув місток і пішов поговорити сам-на-сам із лордом Гленарваном. Він попередив лорда, що, можливо, «Дункану» доведеться викинутися на берег.

– Ви повідомите про це леді Елен і міс Ґрант?

– Я попереджу їх в останню хвилину – тоді, коли не буде жодної надії на порятунок. Сповістіть мене, Джоне, якщо це трапиться.

По цім слові Гленарван повернувся до кают-компанії. Обидві жінки, хоча й не знали, наскільки велика небезпека, все ж багато про що здогадувалися. Паганель, щоб заповнити чимось години тоскного очікування, навчав Роберта теорії руху повітряних потоків, порівнюючи бурі, циклони та урагани, а мужній майор, здавалося, був готовий до будь-якого розвитку подій.

Близько одинадцятої ранку вітер ніби почав ущухати. Вологий туман ледь розсіявся, та Джон Манґлс зміг розгледіти миль за шість із підвітряного боку низовинний берег. «Дункан» на повній швидкості мчав просто до нього. Гребені хвиль іноді злітали надзвичайно високо.

– Тут, очевидно, тягнуться піщані обмілини, – сказав він Тому Остіну. – І якщо Господь не вкаже нам шлях між ними, – ми загинемо.

– Приплив досяг верхньої межі, капітане, – відповів помічник. – А раптом удасться проскочити над мілинами?