Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 47

– Що тепер робити? – спитав лорд.

– Гніздо мостити, чорт забирай! – посміхнувшись, відгукнувся Паганель. – Адже тепер нам доведеться жити серед птахів.

– Гаразд, – не заперечував Гленарван, – але як бути з харчами?

– Полишіть це мені, – несподівано сказав майор.

І Макнабс, який улаштувався в кріслі з двох гнучких гілок, показав супутникам дві намоклі, проте щільно набиті харчами сідельні сумки.

– Маємо провіанту для сімох чоловік на два дні, – сказав він.

– Чудово! – мовив Гленарван. – Сподіваюся, за добу вода спаде або ж ми знайдемо якийсь спосіб дістатися суші.

– А де взяти вогонь? – спитав Вілсон.

– Просто – добути його, – озвався географ. – Сухого гілля тут удосталь, отже, жменька моху, збільшувальне скло від моєї підзорної труби, промінь сонця – і ви побачите, яке вогнище в нас запалає. Ну, хто піде по хмиз?

– Я! – першим відгукнувся Роберт, забираючи із собою в гущавину крони дерева й Вілсона.

Паганель роздобув трохи сухого моху, уклав його на товстий шар вогкого листя на дереві, де розгалужувалися гілки, щоб уберегти саме дерево від вогнища, а потім вигвинтив із підзорної труби об’єктив. Зловивши з його допомогою сонячний промінь, він спрямував його на мох, і за хвилину стало видно, як над мохом в’ється білястий димок.

Тим часом повернулися Вілсон і Роберт із цілим оберемком сухого гілля. Щоб вогонь швидше розгорівся, Паганель роздував полум’я полами пончо. Гілля спалахнуло, і вгору злетіли язики полум’я. Тепер можна було обсушитися й поснідати.

На жаль, порції довелося обмежити: ніхто не знав, як швидко спаде вода й скільки доведеться так просидіти, а провізії залишалося не так багато. Омбу не дає плодів, та на ньому є сила-силенна пташиних гнізд, отож якийсь час можна прохарчуватися і пташиними яйцями, і пернатими мешканцями дерева.

– Друзі, погляньте: вгорі є справжні природні гамаки, – сказав Паганель. – Якщо міцніше прив’язатися, на них можна навіть спати. До того ж нема чого боятися хижаків чи волоцюг – із такої позиції загін із сімох чоловіків може відбити атаку цілого племені.

– Авжеж, – зауважив Том Остін, – от тільки зброї бракує.

– Мої револьвери в порядку, – заявив Гленарван.

– І мої теж, – сказав Роберт.

– А яка від них користь? Хіба що мосьє Паганель знайде ще й спосіб виготовити порох, – зауважив Том Остін.

– У цьому немає необхідності, – сказав Макнабс, показуючи друзям цілком суху порохівницю. – Але мене цікавить інше: як далеко ми зараз від узбережжя Атлантичного океану?

– Миль за сорок, не більше, – відповів географ. – Мабуть, друзі мої, я видеруся вгору та погляну, що там робиться на білім світі.

По цих словах Паганель, спритно перелазячи з гілки на гілку, хутко зник за листяною завісою. Його супутники заходилися лаштувати собі сякі-такі ложа. Невдовзі всі знову зібралися коло вогню й заговорили про долю капітана Ґранта.