Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 108

Це й справді був «Дункан». Майор Макнабс не зміг стриматися від прокляття.

Тепер на пірозі ніхто не веслував, її було покинуто на волю вітру та хвиль. З човна дикунів пролунав постріл, і куля розтрощила Вілсону весло. Тим часом «Дункан» наближався повним ходом, і тепер вороги оточили нещасних мандрівників зусібіч. Обидві жінки поставали навколішки й молилися. Кулі дикунів градом сипалися у воду коло бортів, аж раптом гримнув гарматний залп і над головами втікачів просвистіло ядро.

І відразу ж пролунав радісний голос Роберта:

– Том Остін! Я бачу його! Він на містку, розмахує капелюхом!

Над утікачами з виском пролетіло друге ядро і розтрощило на друзки ближчу пірогу переслідувачів. Серед дикунів зчинився переполох – вони втікали, рвучко розвертаючи свої човни.

За кілька хвилин мандрівники, ще не усвідомлюючи, яке диво з ними сталося, вже були в безпеці на борту «Дункана».

11

Як «Дункан» опинився біля берегів Нової Зеландії

Захопленими вигуками «Слава!» команда вітала повернення лорда на яхту.

Перше ніж подумати про відпочинок, їжу й питво, Гленарван спитав Тома Остіна тільки про одне: «Яким чином «Дункан» опинився біля східного берега Нової Зеландії і яка сила привела судно до втікачів?» Про це запитували всі одночасно, і помічник капітана не знав, кого слухати.

– Де ж каторжники? – поцікавився лорд.

– Хто-хто? – спантеличено перепитав Том Остін.

– Бандити, які хотіли захопити яхту!

– Які бандити? – розгубився Том Остін. – Вашу яхту, сер?

– Авжеж. Адже Бен Джойс з’явився до вас із моїм листом?

– Не знаю я ніякого Бена Джойса, я його зроду не бачив.

– Тоді чому «Дункан» крейсує коло берегів Нової Зеландії? – вражено вигукнув Гленарван.

– Та ви ж наказали, сер, – спокійнісінько відповідав Том Остін. – Я лише виконував розпорядження, що було у вашому листі від 14 січня.

– Стривайте, – сказав Гленарван, – мені просто голова йде обертом від усього, що я чую. Ви одержали листа, Томе?

– Так.

– У Мельбурні?

– Так, саме тоді, коли команда завершувала ремонт. Лист було написано не вашою рукою, сер, але підпис стояв ваш.

– Правильно! Його доставив каторжник на ім’я Бен Джойс.

– Ні, сер. Це був моряк на ім’я Айртон, колишній боцман «Британії».

– І що ж я вам велів?

– Ви наказували мені покинути Мельбурн і вирушити крейсувати вздовж східного узбережжя…

– Австралії! – ствердно кивнувши, вигукнув Гленарван, остаточно спантеличивши старого моряка.

– Австралії? – здивувався Том Остін. – Та ні ж бо, мілорде! Йшлося про Нову Зеландію!

– Про Австралію, Томе! – закричали всі як один.

– Цього не може бути! – збентежено пробурмотів помічник капітана. – Я не міг помилитися!.. Ось і Айртон теж прочитав листа і почав умовляти мене, щоб я, всупереч вашому наказу, вів яхту до австралійських берегів! Ваш посланець присягався, що в листі помилка і що місцем зустрічі ви призначили затоку Туфолда.

– У вас зберігся цей лист, Томе? – спитав майор.

– Звичайно, містере Макнабс! – закричав помічник капітана.

І вже за хвилину він повернувся з листом.

– Ось, прошу вас, сер: «Наказую Томові Остіну негайно вийти в море і відвести «Дункан», тримаючись тридцять сьомої паралелі, до східного узбережжя Нової Зеландії…»