Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 105

– Ви хочете викликати виверження вулкана? – вигукнув Джон Манґлс.

– Саме так, адже під нами клекоче справжнє море розжарених вулканічних газів і вогню. То чом би не влаштувати невелике рукотворне виверження? А ми тим часом сховаємося в могилі Кара-Тете і перебудемо там, доки дикуни повірять у нашу загибель.

– Коли ви плануєте це спробувати? – спитав лорд Гленарван.

– Сьогодні, – відповів Паганель, – щойно стемніє.

Цей день, здавалося, ніколи не закінчиться! Усе було готове для втечі. Харчі, рушниці та кілька циновок утікачі розподілили між собою. Приготування, звісно ж, проходили за огорожею, непомітно від дикунів.

О шостій годині стюард подав обід. Головною стравою була печеня з великих трав’яних щурів, які зловилися у Вілсонове сильце. Леді Елен та Мері Ґрант рішуче відмовилися від цієї дичини, зате чоловіки пообідали залюбки.

На заході сонце сховалося за пасмом грозових хмар. На обрії спалахнуло кілька блискавиць, звідти долинав глухий далекий гуркіт грому. Паганель радів погоді: гроза сприяла його задумам. Близько восьмої години вечора вершину Маунганаму оповив зловісний морок.

Місце для рукотворного кратера обрали за двісті футів від могили Кара-Тете, де Паганель запримітив підхожу скелю, навколо якої постійно клубочила пара. Пильнували, щоб виверження випадком не пошкодило могилу, бо тоді й табу не діятиме. От якби їм вдалося зрушити кам’яне громаддя вбік – тоді гарячим газам і лаві не залишиться нічого іншого, крім як вибухнути через новий отвір! За важелі правили жердини з огорожі. Чоловіки за командою Паганеля почали розхитувати важку кам’яну брилу, і за кілька хвилин скеля піддалася. З-під шару гірської породи чути було глухе гуготіння, скоро на поверхні землі з’явилося кілька тріщин. Лишатися далі тут ставало небезпечно, та ось останнє зусилля – і скеля, зірвавшись із місця, покотилася вниз. Тонкий шар ґрунту провалився, а з отвору з гуркотом вирвався вогонь і хмара гарячих газів здійнялася над кратером. Вершина гори здригнулася, з кратера Маунганаму шугнув стовп диму та розжареного каміння, а потоки рідкої лави ринули по схилу гори до табору маорі, і знизу почувся страшний крик. Іще мить – і пойняті жахом дикуни кинулися врізнобіч. Уражені помстою свого розгніваного божества, що таки покарало нечестивців, які так зухвало порушили священне табу, дикуни видиралися на сусідні пагорки, куди не досягала лава.

Утікачі ледве встигли сховатися за огорожею. Вулкан вирував цілу ніч, і його глухе ревіння зливалося з гуркотом грому та шумом дощу. Отвір кратера все ширшав, і мандрівники стривожено спостерігали за шаленством підземних сил.