Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 104

– Хай погорлають, – єхидно всміхнувся Паганель. – Вони ніколи не ризикнуть сюди піднятися. Тут поховано поважну особу, і на вершину накладено табу. Отож я й сховався тут. Відтепер гора Маунганаму навіки недоступна для марновірних дикунів.

Але на запитання друзів про те, як Паганелю вдалося сюди потрапити, завжди такий балакучий учений чомусь відповідав неохоче. Він розповів тільки про те, що, як і Роберт, скориставшися загальною панікою серед тубільців, утік із фортеці. Потім він потрапив до сусіднього маорійського селища і там наткнувся на вождя – високого на зріст тубільця, який доволі пристойно володів англійською. Мабуть, завдяки окулярам і підзорній трубі Паганель справив на тубільців враження якоїсь вищої істоти, і вождь, чиє ім’я перекладалося як «Промінь сонця», вирішив із ним не розлучатися і прив’язати до себе не тільки щедрим пригощанням, а й міцними мотузками.

Уночі Паганель примудрився перегризти зубами пута і втік. Блукаючи понад озером, він почув, як після похорону Кара-Тете на гору Маунганаму було накладено табу, тож і вирішив сховатися саме на ній.

Тим часом становище втікачів усе ще залишалося ненадійним. Тубільці, не наважуючись зійти на заборонену вершину, мабуть, вирішили заморити полонених голодом та спрагою, і вони врешті-решт здадуться. Проте Паганель заявив, що могила воїна дасть їм змогу якийсь час протриматися.

Справді – навколо могильного горбика в суворому порядку було розкладено зброю та бойове спорядження: заряджені рушниці, спис і сокира з нефриту, запас куль та пороху. А ще ж були й їстівні припаси, призначені для Кара-Тете! Що ж, родичі та друзі добре подбали про покійного – десятьом утікачам цих харчів могло вистачити на півмісяця. У великих посудинах зберігалася чиста вода.

Олбінет заходився рити яму, щоб заховати в неї бульби й коріння від променів сонця, але з ґрунту раптом зі свистом ударив стовп пари. Пойнятий жахом стюард відскочив, дивом уникнувши опіків.

Тим часом Паганеля це неабияк зацікавило: він уважно оглядав дивне місце.

– Виявляється, тут є не тільки їжа та вода, а ще й вогонь у землі! Так, ця гора – справжній скарб! Шкода тільки, що нам невдовзі доведеться її покинути, і я, здається, вже знаю, як саме!..

Ніч на горі виявилася досить прохолодною. Добре, що Кара-Тете прихопив із собою на той світ теплі ковдри з собачих шкур. Укрившись ними, втікачі під захистом тубільного табу скоро поснули на дивній теплуватій землі, що безперервно здригалася. Здається, вперше за ці дні вони спали спокійно.

Від самого світанку тубільці вже тупцяли коло підніжжя Маунганаму. Вони зустріли чужоземців цілим хором проклять, щойно ті з’явилися з-за огорожі нараз спаплюженої ними священної для дикунів могили. Гленарван та його супутники окинули поглядом навколишні гори та озеро Таупо, а, підкріпившись скромним сніданком, усі захотіли дізнатися, що ж замислив Паганель.

– Мій план, друзі, – сказав учений, – гарний тим, що раптом він і не вдасться, то принаймні наше становище від цього не погіршає. Саме дикунські забобони нам у цьому й допоможуть. Якщо Кай-Куму повірить, що нас побив гнів їхнього божества, скарав на смерть, тубільці покинуть обніжжя Маунганаму і повернуться назад у фортецю. А караюче полум’я – воно ось тут, просто в нас під ногами. Тож відкриймо йому дорогу, як це вже спробував зробити мосьє Олбінет!