Читать «Дізнавач» онлайн - страница 99

Підозри Довида вмить розвіялися. Але до тих пір, як він побачив Євсея того ж вечора.

Зять узяв Довида за грудки, вивів на подвір’я і погрожував, що треба всім негайно зникати з лиця землі, оскільки він, Євсей, всіх підвів під монастир і тепер виходу немає ні в який бік.

Загальний вигляд Євсея не залишав надії ні на що.

Тривога Довида зростала з кожним днем.

Він потребував поради. Розповів Зуселю. Зусель вислухав, попросив ножа, отримав його в газеті з-під землі, і запевнив Довида, що ніякого ножа більш немає. І не було. Що Довиду наснився страшний сон. Що ж до Євсея і його панічних настроїв, то час покаже. І сказав: «Що в землі, того нема. А ти взяв, і воно стало. Сам винен».

А через скількись-то часу Євсей застрелився.

Я вислухав з увагою і поставив подальше питання:

— Ну і з чого ти взяв, що я тут до чогось? Мене в місті не було того дня. А ти дзвонив направо й наліво. Виводив мене на воду. Листи писати збирався. Із чого?

— То Лаєвська ж пояснила, що ти до всього.

Довид перевів очі з неба на мене і лагідно подивився в моє обличчя:

— Ось ти, Мишо, гарний був. І Євсей гарний був. Він тепер у землі. Тобто його немає. Того немає, гарного. Мені найболючіше, що він тепер там, — Довид показав у землю пальцем, — негарний лежить. Дуже негарний. А моя Белка гарного полюбила. За неї прикро. Ти її давно бачив? Я не виберуся. То одне, то друге.

— Бачив твою Белку. Видужає.

— Вона гарна?

— Гарна. Не така, як раніше, але нічого.

Довид знову втупився вгору.

Я запитав:

— Чому ти сказав, що я був гарний? Тепер, що ж, не гарний?

Довид не відповів.

Я побачив, що він рукою намацує велику мушлю. Розкриту, з гострими краями.

Мушлю я у нього вирвав. Силоміць, але не образливо для нього.

Сказав:

— Поранишся. У неї краї — ножі.

Довид радісно підтвердив:

— Отож.

Я подивився на Довида — на його вигляд загалом. З нього мені більш нічого не дістати. Удягнувся, гукнув до хлопців, що йду.

Вони вибігли з води й стали на березі. Не просили залишитися, не питали, чи побуду я ще в Острі.

Я підійшов, поцілував кожного в мокру голову. Якби я міг плакати, то заплакав би. Хлопці були в крапельках води. Здалося, вони щойно вийшли з Белчиного живота. Мені стало неприємно. Питання з грошима залишалося відкритим. Відвернувся від води, крикнув Довиду:

— То де гроші? Довиду! Гроші де? Я тебе питаю! Довид не відповів. Перевернувся на живіт і ткнувся обличчям у пісок.

Гришко подав голос:

— Я знаю.

Довид підвів голову і тут же опустив. Витягнув вперед руки зі скорченими пальцями, ніби хотів вчепитися за щось. Не вчепився. Підвівся навколішки, потім на весь зріст, розвернувся і кинувся у напрямку Гришка. Біг з дужим розбігом. Я не встиг збагнути. А він штовхнув хлопця в воду, на мілину, правда, але сильно притиснув йому спину двома руками, Гришко обличчям занурився у мул. І страшно закричав:

— Тони, гад! Тони, я тобі кажу! До смерті тони! Гришко махав руками і брикався. Я кинувся на Довида, відтягнув.