Читать «Дізнавач» онлайн - страница 95
Маргарита Хемлін
Я терпів, поки не закінчили обід.
Потім сказав пошепки, щоб догодити Довиду:
— Пішли. Далеко?
— Далеко.
Довид вів мене городами, потім через колгоспне поле, потім через лісок, потім через залізницю. Я йшов за ним і обмірковував.
І надумав.
— Стій! Довиде, стій струнко! Повернися! Обличчям!
Довид завмер.
— Довиде, куди ти мене ведеш? У мене зброя. Подумай, Довиде.
Довид повільно повернувся, і ще навіть і не повернувся, а на половині вдиху, закричав:
— Прийшли, гад!
І кинувся на мене. З фінкою. Я впізнав свою фінку. Із сидора мого. Я на Лаєвську грішив. Я на Суньку думав. А це Довид.
Старого я, звичайно, скрутив. Його ж сорочкою руки за спиною йому і зв’язав. Акуратненько. З повагою до віку.
Кажу:
— Довиде Срулевичу. Невже ти міг подумати про мене, що я останній дурень. Казав, що треба відкопувати гроші, а лопату не взяв. За шторку пішов ніби на Зуселя глянути перед виходом, а вийшов з відстовбурченою кишенею. Наплів мені. Ну що тобі Зусель міг про гроші сказати, якщо він у такому тяжкому стані розуму. Ну для чого б ти мені таємниці свої єврейські виказував, якби не замислив якийсь обман зору і слуху. Щоб я повірив, що я у тебе на повній довірі. Я ж сильніший. Я ж наперед сильніший. Ну що мовчиш, Довиде Срулевичу?
Довид не те що мовчав. Він вив і плакав. Вив і плакав. І катався по землі. І землю їв. І харкав. І знову їв.
Але в той момент мене саме по-людськи цікавило інше.
— Вузол тебе Євсей навчив зав’язувати?
Довид лежав нерухомий. Брудний, мокрий від зусиль і ще чогось. Переляк стався у нього страшний, звичайно.
Не відповів.
Просте питання. З побуту. Гарне питання для переходу до серйозного.
Я повторив питання наполегливіше.
Довид кивнув.
— Брешеш, тут треба спритні пальці. У тебе скручені й товсті. Белка тобі примочки готувала проти скрипу в суглобах. Євсей рецепти по знайомих збирав. Знаю я, хто розв’язував-зав’язував. Гришко. Гришко, ясно. Його, напевно, Євсей вчив. Не відповідай! Це ж треба дійти! Рідний дід рідного онука неповнолітнього залучає до підготовки злочину. Навіщо в сидір поліз? Гроші шукав? А якби вони у мене й були від Зуселя, я не дурень, щоб тягати за собою в сидорі. Тим більш, ніяких ваших грошей я й в очі не бачив. Між собою шукайте. Погано ви всі змовилися.
Довид мовчав.
Спробував підвестися. Я йому допоміг. Розв’язав руки. Натягнув сорочку. Запитав, де річка — йому трохи помитися, випрати штани.
Довид на мене дивився спокійно. Я його розумів. Справу зроблено. Не вийшло як треба. Але справу зроблено.
Фінку я крутив у руках, поки розмовляв. Коли підіймав, одягав Довида, поклав знаряддя замаху на траву подалі.
Установив старого міцно на ногах.
Кажу:
— Он-о фінка валяється. Хочеш, дам тобі. Хочеш, тут кинемо. Може, ще спробуєш? Ночувати буду у вас. За хлопцями скучив. Книжку їм почитаю на сон. Уночі спробуєш. Я спати буду міцно. Втомився з тобою варнякати. Ну?
Відповіді не очікував. Узяв фінку, засунув Довиду в кишеню штанів. Гидко в такі штани залазити рукою. Але нічого.
Довид йшов повільно. Сумнівався, в якій стороні річка. Але скоро знайшов.