Читать «Дізнавач» онлайн - страница 6

— Ну, що про Лілечку розповісте?

— Я з іншого приводу. І вам би зараз краще піти, Поліно Львівно. Хоч я вас цілком поважаю.

— Ой, звичайно, я піду. Якщо треба на користь. Ви мені тільки одне слівце скажіть — що сталося, якщо ви сюди з іншої справи?

Я повівся правильно, і відразу віддав собі належне, без вихвалянь і самомилування. Я зацікавив Лаєвську і тепер через деякий час зможу з неї витягнути багато корисної інформації. Вона, зважаючи на отримання взамін інформації з мого боку, викладе все, що знає. Не вигадала б зайвого, ось де питання.

З притиском промовив:

— Це службова справа. Прошу вийти.

Вона подивилася за шторку і прошепотіла, моргаючи очима в той бік:

— Якщо у вас якась таємниця, то ви при Малці не кажіть, хоч вона спить чи як. Вона вдає із себе дуже глуху, але їй палець у рота не клади.

І голосно, в бік тієї ж фіранки, сказала:

— Як ви радите, так я й роблю. Йду. А ви чекайте Євочку, чекайте. Вона ось-ось прийде. Поки наливочки випийте Ліліччиної, ніхто ж не побачить, то нічого страшненького. Солодка наливочка. Лілечка любила солодке.

Коли я зайшов у будинок на вулиці Клари Цеткін, годинник показував рівно другу годину. Пішов о пів на четверту. Читав газети з етажерки, слухав тихенько радіотарілку.

Малка з-за шторки носа не виткнула. При цьому я помітив, що вона відправляла малі природні потреби в горщик або щось таке інше.

Єва не з’явилася.

Чарку випив. Навмисно. Таку слабкість я виявив уперше. Статут є статут. А я піддався. Перед своїм відходом. І не даремно. Наливка прогіркла, і я зробив висновок, що жінки її пити не пили. Тільки робили вигляд, на випадок якщо хтось загляне.

Потім обійшов хату з усіх боків. На задньому дворі дійсно були кури. Сарай очистили від мотлоху і переобладнали в курник. На землі виявив крихти ясного кольору і шматки коржів. Крупно наламано, начебто з метою показати, що саме маца.

Ділянка обгороджена не надто високим, але щільним парканом. Крізь тонкі просвіти між дошками людина не пролізе. Отже, вхід у хату один — крізь горезвісну хвіртку. Я знову перевірив — хоч ще у справі Лілії Горобчик упевнився. Я тоді й хату вивчив на п’ять. І заднє подвір’я, і переднє. А ось багато чого за два місяці змінилося. Хоч би взяти курей.

Стежив за хвірткою з різних точок спостереження. В хату ніхто не заходив і не виходив теж.

О сімнадцятій годині я кинув і плюнув.

На мене чекала справжня робота. І я не вправі був відволікатися на особисте. А що особисте, вже тоді підказала моя совість.

Уночі наснився маленький круглий стіл з хати Горобчик.

На стіл хотіли поставити в труні тіло вбитої жінки, щоб почати прощання. Труна не вміщалася. Втрачала рівновагу і хотіла впасти.

Труну зняли.

На стіл вляглася інша жінка, така ж, як у труні, тільки гола, зі словами при цьому:

— Треба не так, а ось так.

Вона скрутилася калачиком, наче немовля в утробі. І вийшло добре.

Їй сказали:

— Якщо ти так добре тут умістилася, то ми з тобою будемо прощатися навіки. А Лілія нехай цвіте і пахне далі.

Можливо, останні слова я додумав. Але суть така.

Не буду приховувати. Я відразу особисто на себе багато взяв. Не поділився з товаришами і друзями по роботі враженнями. І в результаті варив усе в собі самому.