Читать «Дізнавач» онлайн - страница 4

Але схожість так мене вразила, що інтерес у мене з’явився неабиякий.

Наступного ранку я прийшов до будинку на вулиці Клари Цеткін. Хвіртка була прочинена, тож на подвір’я я проник законно.

Постукав у двері. Відчинила стара баба єврейського вигляду. Настільки єврейського, що навіть хустка була у неї заправлена по-єврейськи за вуха і вже потім зав’язана, як у людей, під підборіддям.

У хаті гарно пахло — чимось на зразок хліба або печива. Оскільки кухня містилася просто біля входу, на столі я відразу помітив великі круглі тоненькі коржі, начебто прошиті наскрізь дірочками. Коліщатко на дерев’яній ручці для такого рівномірного проколювання лежало там же. Бабин фартух був увесь у борошні, борошно було також на підлозі.

Я не маленький, і добре знав, що це називається «маца». Спеціальна їжа для їхнього Великодня. З життєвого досвіду, а також за родом своєї діяльності, я знав, що Пасха у них минула. До того ж виготовлення маци не те що не віталося радянськими органами правопорядку, а засуджувалося на показових прикладах, які дорого коштували порушникам. Аж до тюремного ув’язнення на тривалі терміни.

Єврейський націоналізм є єврейський націоналізм. Нічого не поробиш.

Показав посвідчення, назвався.

Стара щось буркнула і гукнула в глиб хати:

— Євко, йди! До тебе прийшли!

Із-за фіранки-рішельє на мене стала насуватися начебто мертва громадянка Горобчик Лілія. Але ж ясно, що та сама жінка, яку я вчора вгледів у темряві, між іншим, жива. Вона була в комбінації, я таких багато надивився у Німеччині в сорок п’ятому році.

Вона підійшла до мене без сорому, хоч була зовсім нечесана і боса.

Запитала:

— Що треба?

Я повторив своє ім’я та посаду, пред’явив посвідчення.

Вона уважно прочитала, тоді ще дозволялося давати документ у чужі руки:

— Цупкий Михайло Іванович. Капітан міліції.— Читала вголос, навмисне кожну літеру окремо.

Жінка зміряла мене поглядом з голови до ніг і щось хотіла додати від себе до того, що побачила в документі.

Але я не дозволив. Попросив її паспорт.

Вона принесла. І знову не одяглася і не пригладила руде волосся.

Коли вона простягала паспорт, я зазначив, що й під пахвами у неї волосся теж русяве. Так. Густе й русяве. Мені стало за неї соромно. Що вона отак.

Установчі дані: Горобчик Єва Соломонівна. Прописана в місті Острі, Козелецького району Чернігівської області.

Я запитав, що вона робить у домі покійної Горобчик Лілії і ким їй доводиться за ступенем споріднення.

Вона відповіла:

— Ми сестри. Близнючки. Я тут буду чекати терміну отримання спадщини. Коли вступлю в законні права, маю намір тут і залишитися. А може, продам будинок. Поки не вирішила.

Заперечити було нічого. Але була ще маца.

Я сказав:

— Громадянко Горобчик, навіщо ви робите мацу, тим більше без Великодня? Це взагалі недобре. Я вас серйозно попереджаю. До того ж із залученням найманої праці.

Єва голосно гукнула до старої:

— Він хоче, щоб ти показала йому свій паспорт. Покажи. І скажи, що ти не найманка, а тітка мені та Лільці.

Баба принесла з кімнати паспорт — пошарпаний і теж у борошні, розкрила, простягнула на долоні.