Читать «Дізнавач» онлайн - страница 55

І ось Зуселя немає. Його передчасна смерть дряпала моє серце. Я поховав його по-людськи і втішав себе думкою, що, може, пульс старого перестав битися ще до того, як я його трохи смертельно притиснув.

Треба було ставити крапку на той момент. І я її поставив. Будь-якою ціною, як-то кажуть.

Але питання залишилися. І я над ними працював.

Про те, що Табачник приперся в Чернігів і до того ж у мою хату, точно знав Штадлер. Який був покликаний з невідомих мотивів у свідки самим Зуселем.

Факт, повідомлений мені Зуселем, про явний намір Довида Басіна писати скаргу на мою поведінку, я залишив під серйозним сумнівом. З досвіду відомо: хто хоче — той пише. А хто каже, той не настрочить. Якщо Басін навіть погрожував, то застосовував психічну атаку. Розраховував, що мені його погрози стануть відомі і я дам слабину.

Але яка слабина потрібна Довиду? Ось у чому питання.

На це питання відповідної відповіді у мене не було.

Прибув у Рябину майже за добу. Постукав у хату Діденка.

При світлі каганця побачив рідні і кохані обличчя дружини і дітей.

Ганнуся і Йоська спали на долівці, на кожусі.

Любочка запевнила, що це — найкраще. Повна свобода. До того ж кожух товстелезний і діє, як снодійне.

Любочка розташувалася на скрині. Щоб ноги не звисали, акуратно приставлений табурет. Сам господар свого місця не змінював — на печі. Тільки я відразу звернув увагу — раніше фіранок не було, а тепер Любочка влаштувала старому окреме місце відпочинку — завісила рядниною. В дірках, латану-залатану, але тим і краще — надходить свіже повітря.

Усе в хаті дихало жіночим теплом і затишком.

Діти не ворухнулися, коли я їх вітально цілував. Сільський сон — найбільш цілющий і міцний.

Діденко без слів махнув рукою і буркнув, що перейде в сарай.

Я підступив до Любочки з ніжністю, але вона відсторонилася.

Хотіла лягти з дітьми на долівці, а мені поступитися скринею. Я віддав вибір печі. Щоб у всю силу згадати дитинство. Якщо вже так вийшло.

Уранці обговорювали господарську частину. Грошей, які Любочка привезла спочатку, вистачало. Купували козяче молоко, по неділях Любочка їздила на базар і розумно робила покупки. Без марнотратства. Але й картопля в хаті була, і крупа, і хліб. Чекали врожаю: моркви, огірків, картоплі, буряка і так далі по мірі часу. Люба успішно засіяла город під керівництвом Діденка. Воду носив сліпий Петро. Люба позитивно відгукувалася про нього. Навіть із теплом. Я запитав, чи не ображається дружина Петра, що він тут витрачає сили.

Діденко гмикнув. Люба зашарілася.

Ганнуся доповіла, що тітка Катя теж допомагає.

Ввечері приходить і каже Петру такі слова:

— Йдемо вже додому, сліпенький мій, а то й ночувати тут притулишся. А тебе, убогого, й не проженуть.

Я зробив зауваження, що ображати нікого не можна і треба обов’язково ночувати вдома. А то домашні хвилюються.

Адресував це Ганнусі, як старшій. На майбутнє.