Читать «Дізнавач» онлайн - страница 46

Хвилин за п’ять чую — двері відчиняються, в хату хтось входить. Зі сміхом причому.

Упізнаю голос Євки. І чоловічий. Трохи знайомий.

Євка каже:

— І уявляєш, він мене сюди мордувати прийшов. Просто мордує і мордує. А я ж бачу, безсоромними очима мене їсть. І під стіл подивився. Знаю я, як мужики під стіл дивляться. На колінця мої дивився. Сергію, ну який нахаба! Думає, якщо я незаміжня і приваблива, то всім можна на мої колінця дивитися.

Чоловік голосно зареготав:

— Xa-xa-xa!

Єва торохтіла:

— Він змотався, то я до тебе. Висловити обурення. Заодно запросити. Ти ж скромний. Без запрошення не будеш. — Тут Єва неприємно хихикнула. — У мене ж умови. А в тебе повернутися ніде. Баба, дід, усі чують, усі носами чують. Ти ж радий? Зараз будемо їсти. У мене все готовеньке.

І на кухню. До мене, тобто.

Стала на порозі, як укопана.

І чоловік за її спиною з’явився. Хробак Сергій Миколайович.

Хробак Єву відсунув і вийшов наперед:

— А він і не пішов. Чи як?

Хробак дивився на мене, ніби на вошу. Через свою посаду начальника споживспілки. Але мені начхати.

Кажу:

— Я зі службової необхідності.

Хробак суворо мовив:

— Зі службової необхідності у двері стукають. А злодії, наприклад, через вікна стрибають.

Я обурився:

— Що?! Я при виконанні, а ви мене ображаєте. У мене питання до громадянки Єви Горобчик. А вас призначаю понятим при цьому.

І до Єви звертаюся без зайвих слів:

— Де старі ножі, які залишилися від вашої сестри громадянки Лілії Горобчик?

Єва вся зашарілася. Плечі у неї випирали з шлейок сарафана, то й вони вкрилися плямами. Не кажучи про обличчя і таке інше.

— Які ножі? За життя Лілі були старі ножі, гарні, але старі. Я сюди приїхала, жодного з тих ножів не знайшла. Ми з Малкою спеціально здивувалися, навіщо міліції всі путящі ножі забирати. Ні, точно заявляю, путніх ножів не було. Так, огризки всілякі. Іржаві, поламані, маленькі — картоплю чистити. Я нові гарні купила. На базарі. Приїхала сюди і купила. Запитайте у Малки. Вона хвалилася собі під ніс, що буде у нас кошер, а не як у хвойди Лільки.

Я уточнив:

— Малка називала покійну постраждалу хвойдою? Чому така грубість?

Єва знизала плечима:

— Вона її дуже недолюблювала. З дитинства. А хвойда — то в Малки всі хвойди, хто без весілля це саме. Тим більш наліво й направо.

Нівроку. Гарні натяки з боку рідної сестрички.

Хробак наблизився до мене і взяв за плече.

А я собі сиджу любесенько.

Каже:

— Більше немає запитань?

Я повільно підвівся. І руку його скинув тільки після того, як підвівся на весь свій зріст — а так притримував своїми двома пальцями долоню. Я вищий на цілу голову. Ось коли моя голова стала вища за його, я хробакову долоньку ввічливо й скинув.

— Ви, громадянине Хробак, руки не розпускайте. Вам руки ще знадобляться. Не зайві. А запитань більше на сьогоднішню хвилину у мене до громадянки Єви Горобчик немає. А якщо будуть — я її у відділення міліції викличу. Повісткою. Як усіх радянських громадян. До скорого побачення.