Читать «Дізнавач» онлайн - страница 45

Євка серйозно відповіла:

— Так, добре. Вдало вийшло.

Під час нашої бесіди Євка сиділа за круглим столом. Обпершись на край, відштовхувалася, всіляко совалася на місці. Особливо розгладжувала скатертину плетену. Відтягувала кінці вниз. Я навіть подивився, трошки всередину погляд запустив, — раптом щось під столом ховає? Нічого.

Стіл точно з мого сну про Лілію Горобчик.

Я йшов від Євки і думав. Що цей захід мені дав? Багато чого дав.

Фактично ножа Євка не бачила. Зі слів Поліни вона його ніби впізнала. Тим більше крізь сльози і так далі. Але міг бути також сторонній ніж. Це поширений спосіб у разі необхідності дурити голову. Поліна могла будь-який ножик узяти й підкинути хлопцям під ноги, звернути їхню увагу, щоб вони його нібито особисто знайшли. Потім його видурила у малого Хробака, і нагору, до Євки, підвелася, маючи в сумочці цей фіктивний ніж. Показувати Євці вона його насправді й не збиралася. Наплела б сім мішків гречаної вовни, а не показала. А Євка в голові б у себе закарбувала, що бачила. Звісна річ. Але, може, у Поліни й був справжній ніж у сумочці. Заздалегідь покладений.

Тут питання її кмітливості.

Поліна наперед не знала, що зустріне хлопців біля води. З іншого боку, де хлопцям крутитися в розлив, як не біля Стрижня?

Ножі, які знайшли у постраждалої, були ретельно перераховані й обміряні. І в протоколі записано. Ось в чому річ. А Поліна натякає, що ніж у неї той, з хати Горобчик. Причому з підтвердженням майстра. Звідки вона його взяла? Виходить, у річці справді був потрібний ніж, і він справді трапився під ноги Хробаченкові. Тієї самої хвилини, як Поліна з Євою прогулювалися попідруки нагорі Білим мостом.

Ну, не буває такого. Не буває.

Чи все-таки у Поліни не той? Чи той? Але вона взяла його саме з місця вбивства. І тимчасово ховала у себе. А тут і видала відомості. Рівно майже через рік. Паскуда така.

Я негайно повернувся до Євки. Переглянути ножі.

Хвіртка виявилася зачинена зсередини. Я грюкав, гукав, щоб Євка пустила.

У відповідь — ані звуку.

Обійшов хату з тилу. Постукав у віконце. Одне, що в кімнаті, укрите бузком, відчинене.

Я подав голос:

— Єво, відчиняйте, я до вас як міліціонер звертаюся. Терміново треба.

Ніхто нічим не відповів.

Я переліз через підвіконня. На кухні довго і без страху нишпорив по шухлядах. Між іншим, пам’ятав, де тоді знайшли ножі. Жодного ножа, схожого на ті, які я пам’ятав: великі, важкі, надійні. Жодного схожого ножа не знайшов. Нові — лежали. Ручки жовтенькі блищали. Дерево гарне. А сталь так собі. Переклепана з раннього чогось. Помацав пальцем — наточені добре. Так тільки майстер точити вміє. Баба не зробить таку роботу в хатніх умовах. Новенькі ножі.

Я впевнено розташувався на табуреті в кутку — чекати. Якщо хвіртка зсередини на засуві, якщо вікно відчинене, отже, вибігла задами на хвилинку. З’явиться — я її спитаю по-доброму про ріжучо-колючі предмети.