Читать «Дізнавач» онлайн - страница 48

Назавтра від самого ранку робочого часу в райвідділі я зіткнувся з Хробаком.

Привітався.

Він не відповів. Твердо йшов до дверей у кінці коридора — до начальника.

Я затримався. Простежив невимушеним поглядом у спину Хробака.

Він сміливо відчинив двері, пролунав голос секретарки-друкарки з привітаннями як знайомому і шановному відвідувачу. Побігла доповідати.

Тут же й начальник з’явився з привітаннями.

Грюкнули двері.

Тиша. Тільки Свєтка застукала на машинці з показною швидкістю.

Зрозуміло. Хробак зі скаргою. І скарга саме на мене. Євка накрутила.

Я сказав хлопцям, що йду у терміновій справі. Зустріч із сексотом.

Мені треба було достеменно довідатися, хто така Лаєвська. Крім зовнішності. У справі з її свідченнями було все гаразд. Але крім року і місця народження, проживання та паспортних даних, була пітьма.

З цією самою пітьмою я вирушив до Штадлера.

Веніамін Якович зустрів мене без радості. Але слухав з увагою і відповідальністю.

Я поставив одне головне питання. Хто така Лаєвська Поліна Львівна? Крім анкети.

Він засміявся вибитими зубами. Я побачив половину його язика. Природно, ту, що вціліла. Неприємно, але в цілому нормально. Уперше побачив ясно. Тому що він ніколи при мені не сміявся. А тут зайшовся. Аж до гикавки.

Крупно написав на папірці:

— «Страшна жінка».

І руками показав, змальовуючи неосяжні груди.

Писав далі, а я читав через плече: «Довго жила в Острі. Звідти переїхала до Чернігова. Відразу після війни. Сваталися вдівці, дуже підтоптані. Відкидала. Шукала молодого. Дурепа».

Штадлер скінчив писанину.

Я оцінив дані як дурню.

Кажу:

— І все? Звичайна баба з цицьками? Ти мені анекдоти пишеш, а мені потрібні відомості. Ну, давай, Веніаміне Яковичу. По-доброму. По-свідомому. По-більшовицьки. По старій пам’яті. Ну, не знаю, як ще тебе напоумити, щоб ти зрозумів. Треба! Треба конче!

Штадлер розвів руками.

Насправді мені від Штадлера дістався цілий скарб. Лаєвська мешкала в Острі. І Горобчики звідти. В паспорті у Поліни місто народження — Шклов. Прописка чернігівська. Сама вона про життя в Острі не заїкалася. Ні до чого було. А тепер є до чого.

Я за родом своєї діяльності давно вивчив: може бути все що завгодно. За винятком окремих збігів, які ні в які ворота не лізуть. Але навіть у таких випадках у принципі можливі. Треба їх тільки відпрацьовувати з особливою неупередженістю.

Складність для мене полягала в тому, що справа Горобчик як закрита не вимагала більше моєї участі. Відрядження я просити не міг.

Тому склався наступний план.

Узяти за власний рахунок відпустку на кілька діб. Навіть на робочий тиждень. Під виглядом того, що їду відвідати в Рябину родину. Хлопці і начальство в курсі Любоччиних труднощів зі здоров’ям. І нарешті справу Лілії Горобчик закрити під три чорти. Аж до повної ясності.

На роботі мене підкараулювала Свєтка-секретарка.

Вона гримнула на мене, ніби я стажист:

— Де ви ходите в період робочого часу? Вас начальник хоче бачити терміново.