Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 99
Малгожата Гутовська-Адамчик
— Ні, розумієш, не можу… У мене бабок немає, і взагалі… Зрештою, мені треба вчитися.
— Повчишся ввечері. Буде класно! — спокушала Агнешка. Хай там як, а це мистецтво вона опанувала бездоганно. — Це ж лише якісь дві години. Я ставлю. То як?
Клаудія глянула на Агнешку. Її пропозиція була спокусливою, очі здавалися такими щирими, а до вечора була ще купа часу. Тож вона лише забігла додому, щоб залишити торбу із книжками. За півгодини вони вже були в «Променаді».
— Ну, дивіться! Папужки-нерозлучники знову разом! — помітивши під час перерви Агнешку й Клаудію разом, Агата не втрималася від ущипливого коментаря. — Скільки вовка не годуй, а він все до лісу дивиться…
— Тебе це не стосується! — відрубала Агнешка.
Клаудія тільки відвернулася, вдала, наче не дочула.
— Гарно тобі розважитися, Клаудіє! — Агата гукнула вже голосніше. — Бо ти завжди класно розважаєшся, правда? — звернулася вона до Агнешки. — Особливо на чужий рахунок. Але це мене справді не стосується.
— Чого тобі власне треба? — пихато запитала Агнешка.
— А ти справді не знаєш? Ні, ну я не можу! Уся школа аж гуде від пліток, лише ти, як їжачок в тумані. Люди, та скажіть їй хто-небудь, що відбувається! Або гаразд, я тобі скажу, окей? Йдеться про той фільм, порнушку, яку ти кинула на
— Я?! — Агнешка густо почервоніла, роззявила рота й стояла, не знаючи, що сказати.
— Ти, ти. Скажу чесно, жарт тобі вдався, давно я так не сміялася. Клаудія теж розважилася, правда?
Агата зіграла ва-банк. Вона зовсім не сподівалася, що так усе й було. Звісно, дівчата підозрювали Агнешку, але де саме Клаудію підловили на тому, що вона займалася сексом з Давидом, Агата знати не могла. І все-таки вона вирішила спробувати, пан чи пропав, у найгіршому разі виявиться, що вона помилилася. Проте реакція Агнешки навіть для Клаудії виявилася підозрілою.
— Окей, то цілуйтеся далі, голубки, адьє!
І пішла не озираючись. Клаудія повільно перевела погляд на Агнешку. Їй зовсім не хотілося на неї дивитися. Вона чудово усвідомлювала, що за мить та знову все заперечить, а вона, Клаудія, у це повірить. Знову повірить як остання дурепа. Але все-таки глянула, і побачила перед собою перелякану боягузку.
— Ти?! — холодно запитала.
— Ні… Це не я… Чесно… — виправдовувалася Агнешка. — Я лише…
— Добряче розважалася, еге ж? Подруга? Коли я потребувала подруги, ти хіба що якусь дурню плела. А коли я ковтала таблетки, ти, мабуть, веселилася в «Променаді» з якимсь багатеньким чуваком! «Ти кров’ю підписала, ти моя невільниця…» Ні чорта я не підписала! І спробуй мені надіслати бодай одну есемеску, ти чи твої подружки-ідіотки, то я тобі таке влаштую, що довіку пам’ятатимеш! Опинишся з матусею вже не в директорки, а в поліції, і так тобі це не минеться. Віділлються тобі мої сльози. Мені теж є про що розповісти. І я добре знаю, кого це може зацікавити! Жарти скінчилися, а мені тепер втрачати немає чого!
Попри важливість цього дня й генеральну репетицію, яка могла затягнутися аж до вечора, Зося вирішила не відмовлятися від читання для Магди. Вона помітила, що завжди після цих відвідин виходить спокійна, її страхи й переживання десь зникають, зате все єство переповнює радість і бажання жити.