Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 97

Малгожата Гутовська-Адамчик

Клаудія зупинилася, їй набридло читати. Вона почувалася як в облозі. Цей текст міг проказати будь-хто, кому заманулося б її повиховувати. Почуття провини, так, вона мусить його мати, демонструвати всім, усім доводити, як їй погано через те, що вона так поводилася. Так і було, от тільки Клаудії не хотілося ні з ким цього обговорювати й тим більше розкаюватися.

— Чому всі так люблять повчати інших? У когось є порада на всі випадки життя, як саме слід жити? А навіть, якщо й так, то може, ці поради призначені лише для нього? Ненавиджу я ці повчання! Я майже доросла й хочу сама за себе відповідати. І вважаю, що маю на це право! Навіть, якщо я проковтну жменю таблеток, щоб накласти на себе руки. Так, мені хочеться комусь розповісти про те, що я відчуваю, але не ксьондзові, не психологу, не класній керівничці, хоча вона цілком нормальна, не матері. Що вони всі про мене знають? Нічого. Заздалегідь відомо, чим закінчиться така розмова, навіть починати не варто. А ну його к бісу, краще почитаю тобі ще.

— До чого? — зацікавився Петрусь. Він раптом забув про свій голод і готовий був вислухати розповідь про Почуття Провини.

— До бездомності.

— Але ж у вас є дім?

— І ти називаєш це домом? Це лише смітник небажаних почуттів. Дім — це людина. Ну, або тварина. Найкраще пес або кіт. Собаки взагалі чудові.

— Мама каже, що собаки брудні.

— Зрозуміло. А в тебе був колись собака?

— Ні.

— А тобі хотілося?

— Так.

— Чудово! От із цього й почнемо! — Почуття задоволено всміхнулося. — Ти вже знаєш!

— Що?

— Знаєш, що таке прагнення! Знаєш? Мусиш знати! Скажи!

— Прагнення… Прагнення це… злість? — невпевнено припустив Петрусь.

— Ні, хай йому грець, він просто невиправний! — дещо вдавано скрикнуло Прагнення. — Яка злість?! Яка злість?!

— Я хотів собаку, а мені подарували іграшкову залізницю.

— І що?

— Я розсердився. Але ненадовго, чесно!

— Ненадовго? Гадаєш, залізниця краща?! Краща, ніж пес?!! — Прагнення аж нетямилося від обурення. — Ти що, безсердечний? Ну, все зрозуміло. Нащо всі ці розмови. Ти теж викинув свої почуття на смітник.

— Раніше мені здавалося, що почуттями можна ділитися. Але це було давно. Тепер я знаю, що найкраще тримати їх у таємниці, глибоко заховавши, бо люди тільки й чекають, щоб про них дізнатися. А потім глузують з них. Або лякають тебе. З іншого боку, якби хтось захотів розповісти мені щось таке, хотів поділитися, чи змогла б я втриматися й не розбовкати? Класно, що принаймні тобі можна про все розповісти.