Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 98

Виходячи від Магди, Клаудія помітила Агату. Та наближалася, ведучи за руку якогось хлопчика. Власне, вони не йшли, а швидше підстрибували. То було незвичайне видовище, бо Клаудія ніколи досі не бачила, щоб Агата веселилася.

Вона й сама посміхнулася й помахала їм рукою. Побачивши її, Агата із хлопчиком побігли до неї. Малому це явно подобалося.

— Як там вона? — запитала Агата, кивнувши головою на Магдин будинок.

— Без змін. А хто це такий?

— Мій брат, Мацек.

— У тебе є брат? — здавалося, Клаудія не йме їй віри.

Агата розвела руками, мовляв, я до цього абсолютно непричетна.

— Зайдеш? — запропонувала вона якось так запросто. Але Клаудія не думала, що й Агата переконуватиме її замислитися над своєю поведінкою.

— Із задоволенням, та, може, іншим разом? Невдовзі батьківські збори, розумієш… Мені однаково гаплик.

— Звичайно. Завжди можеш зайти без попередження.

— Класно! То бувай! — кивнула Клаудія й подалася в бік Трав’яної.

Вона більше не скидалася на людину, яка ще кілька днів тому хотіла накласти на себе руки. Агата подивилася їй услід і ледь здивовано похитала головою.

— Хто це така? — запитав Мацек.

— Так собі, тюлениха та й годі, — відповіла Агата без жодного натяку на іронію.

Клаудія йшла повільно, міркуючи, які саме предмети їй варто найперше надолужити. Усього назбиралося чимало, а вона ніколи не була взірцем старанності. Проте невідомо чому, Клаудія таки вирішила попрацювати над своїм іміджем.

Невідомо, що до цього спричинилося. Слова ксьондза? Шкільного психолога? Чи загальна атмосфера? Ніхто на неї не кричав, зате всі хотіли допомогти у вирішенні справ, які відібрали їй бажання жити. Але над цим Клаудія взагалі не замислювалася.

«Я мушу підтягнутися, от і все! Я не дурна, просто ледача!» — самокритично вирішила дівчина. І, мабуть, вона б цим і зайнялася, якби на розі 4-ї вулиці та Марисинської не побачила Агнешку. Незважаючи на сутінки, вона відразу впізнала її характерну постать, худорляву й ледь сутулу. Клаудія вже хотіла повернути назад, але Агнешка помітила її першою.

— Привіт! — кинула вона з дивною посмішкою, хоча взагалі їй нечасто траплялося всміхатися.

— Привіт! — холодно відповіла Клаудія.

Це була їхня перша за довгий час зустріч наодинці. Дівчата зустрічалися в школі, цього неможливо було уникнути, та поза школою Клаудії аж ніяк цього не хотілося.

— Я принесла твою кліпсу.

На простягнутій долоні щось зблиснуло у світлі ліхтаря. Клаудія побачила материну кліпсу, про яку давно вже встигла забути.

— Підеш в кіно? — запитала Агнешка.

Дивно, але в її голосі вчувалися благальні нотки.

— Я? З тобою? — запитала вона спантеличено. Не хотілося вірити, що після всього Агнешка ще хоче з нею товаришувати.

— А потім на морозиво.

Агнешка не наказувала, вона просила! Підлещувалася до Клаудії, неначе крім неї на світі нікого не залишилося, майже благала.