Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 42

Лихо було тій нещасній Беаті Крупі з її невситимим бажанням нових досягнень. Вона невтомно сіяла, а зерно щоразу падало на бетон. Такий уже їй клас невдячний припав, хоч плач. Жодних тобі зацікавлень, жодних позитивних планів на майбутнє. Лишень суцільні розваги, розважатися аж до смерті. Хіба що Зоська якось виділялася із загалу. Дівчина йшла поруч із учителькою, і рот її не закривався й на мить. Вона була завжди спрагла знань, ставила сотні запитань, на які вчительці приємно було відповідати. Якби ж то Беата знала, що криється за Зосиною балакучістю, то дуже би здивувалася.

Тим часом за їхніми спинами ніхто не говорив про породи, з яких складаються Татри, чи про татранську флору й фауну. Адже то була екскурсія, а не черговий занудний урок.

Попереду за вчителькою йшли кращі учні або ті, що хотіли, аби їх запам’ятали. Ці не розповідали сороміцьких анекдотів, не лаялися, не мали алергії на вчительку. Трохи далі пленталася Агата. Сама, а довкола неї зяяла порожнеча.

Агата теж не роззиралася, дивилася попід ноги, руки тримала в кишенях куртки й витягала хіба що для того, аби перемкнути щось у своєму MP3. На безпечній відстані за нею сунула решта класу, оті найбільш затяті й невиправні. Ті, що завжди сиділи позаду, тепер і йшли останніми. Весело мокли під дощем, бо ж головне будь-що повипендрюватися. Між ними була й Клаудія, трохи як п’яте колесо до воза. Вона весь час ніжно обнімалася з Марціном, хоча всіх це й дивувало, а найдужче самого Марціна.

Наостанку йшов чоловік класної керівнички, якого за високий зріст прозвали Тичкою, і жваво розмовляв із хімічним пострахом усього класу, тобто Міс Тропік. Хімічка раз по раз згадувала про свої вчительські обов’язки й то закликала найгаласливіших поводитися тихіше («Бо ви не в полі!»), то покрикувала на декого, аби надягнув шапку, каптур чи ще там щось.

Проте однаково всі мокли немилосердно і, діставшись нарешті бази, нажахано думали, що за годину чи дві їм доведеться покинути це сухе й затишне місце. Та наразі всі збиралися пообідати гороховим супом і нічого іншого не передбачалося.

Марцін був вродливим хлопцем і добрим учнем, та це аж ніяк не означає, що він не був тюхтієм. Він уже не раз намагався зацікавити собою Клаудію, але це завжди викликало в неї роздратування. Вона наказувала йому відчепитися або реготала так довго й невтримно, що він скорявся й на кілька тижнів відступав. Тому Марцін дуже здивувався, узявши її нині за руку, якої вона не висмикнула з яким-небудь ущипливим коментарем, а просто вдала, що нічого не помітила.