Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 40

— І що з того? — наївно запитала вона, і Клаудія вмить зрозуміла, що це явно не та людина, з якою можна обговорювати тонкощі стосунків двох статей. Ні тепер, ні будь-коли.

— Отож-бо! — ні сіло ні впало підхопила Агата, яка досі мовчала. — Що з того? Підкинув мене додому, бо йому було по дорозі.

— Він узагалі хороший, — Зося стала на захист учителя.

— Хороший для Агати, та якби це я виходила з бурси, він би й пальцем не кивнув, щоб мене підвезти! — бовкнула Клаудія.

— Еге, щоб ти йому мотоцикл розвалила! — Агаті вдалося-таки поцілити в болюче місце, і вона засміялася.

— Припиніть! — Зося марно силкувалася їх розборонити.

— Нехай скаже, нехай скаже! — верещала Клаудія. — Нехай скаже, що між ними було. Однаково всі знають.

Зося теж би радо дізналася, що там було. Може, хоч один поцілуночок? Такий маленький, ледь відчутний, скажімо, у щічку? Тоді все було би простіше. Тоді можна би було піти до Патрика й мовчки зверхньо глянути на нього, продемонструвавши всю зневагу до його захоплення Агатою, або кинути йому просто в обличчя: «Ну й дурний же ти був, хлопчику. Вона вже давно зустрічається! Та ще й із ким…»

— Що було, то моя справа! — втяла всі розмови Агата.

А могла ж сказати, що нічого, абсолютно нічого не сталося, але це не виглядало би вірогідним і нічого б не вирішувало. Тож вона вирішила розвивати цю історію, доки не набридне. Нехай заздрять, бо саме про це йдеться. Усі їй заздрили. Хіба що крім Зосі.

— Сама бачиш! — Клаудія вирішила, що Зося буде їй за свідка. — З учителем! Як тобі не сором! — вона скривилася й зітхнула, наче стара діва. — Крім того він ще й такий, фе! Такий зарослий! Увесь зарослий. Тобі не заважає? Ну, хіба що ти полюбляєш таких волохатих.

Слово «волохатий» вразило навіть Зоську, хоча їй ніколи не спадало на думку так назвати Марека.

— Слухай, ти! — Агата не витримала й підвелася. Тепер вона височіла над Клаудією, бо була вищою за неї й дивилася згори. — Слухай, дитинко. Що мені заважає — не твоє сране діло, а питання «Як тобі не соромно?» ти повинна ставити собі щоразу, коли в дзеркало дивишся.

Як це й буває зазвичай у таких випадках, Агата мала на увазі крадіжку кофточки в секонд-хенді, а Клаудія подумала про щось геть інакше.

— Що ти там знаєш… — пробурмотіла вона присоромлено, думаючи про Давида.

— Знаю те, що треба.

— Ну, тепер почнеться, — театрально зітхнула Зося. — А вранці проспимо!

І раптом здивовано побачила, що дівчата замовкли. Це не було результатом Зосиного надзвичайного таланту залагоджувати суперечки, просто обидві зрозуміли, що це ні до чого не призведе, вони заплутуються дедалі більше, проте жодна в цьому конфлікті не виграє.

Клаудія взяла рушника й подалася до ванної, Агата сіла на ліжку й витягла з торби MP3. Перш ніж надягти слухавки на вуха, почула несміливе Зосине питання:

— То він справді відвіз тебе додому?

— Не починай спочатку, будь ласка, — тихо зітхнула Агата.

Їй було боляче, що той один-єдиний раз більше ніколи не повторився, зате в її уяві поставав щодня й ніколи не закінчувався біля воріт, а отримував продовження, яке Агата щоразу плекала: Марек заходить до будинку, захоплюється його архітектурою й інтер’єром (усі захоплювалися, він теж би не був винятком, бодай цього разу всі Гібонові бабки на щось би згодилися), тоді піднімався нагору, до її кімнати, сідав на ліжку й простягав до неї руки. І тут Агатина фантазія завжди наштовхувалася на мур. Роздумуючи про це довгими годинами, вона ніяк не могла уявити, як він її цілує і що відбувається потім. Що ж, марно уявляти собі те, чого вона ніколи не зазнала. Цього їй бракувало найдужче. Якби він тоді принаймні зайшов, якби хоч поцілував її, нехай би тепер усі сміялися, нехай би глузували, скільки заманеться, вона мужньо стерпіла б ці кпини й гримаси за своєю спиною. Але він нічого не зробив, і вона теж не зробила нічого. Лише тихо мовила йому: «Бувай» з-за хвіртки, а він однаково нічого не почув крізь гуркіт мотоцикла.