Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 41

Ото й усе, чим можна наситити голодну уяву.

Ото й усе.

Невимовно мало.

Клаудія стояла під душем і повільно, занадто повільно намилювала ціле тіло. Тепла вода наче змила весь її поганий настрій. У цьому була якась дещиця перверзії, бо вона вдавала, що під душем не сама, що її долоні — то насправді руки Давида, які торкаються її із цікавістю, любов’ю й жаданням.

«Чому Давид? Чому саме він?» — подумала вона трохи зневажливо, але саме його долоні дівчина знала найкраще. Подумки відтворювала його поцілунки й те, як він обережно роздягає її, торкається грудей, повсякчас сповнений того захоплення, якого сама Клаудія анітрохи не поділяла. І як потім повільно кохається з нею, дбаючи, щоб їй неодмінно було хороше. Тоді їй не здавалося, що вона лише іграшка в його руках. Гаразд, ніхто з них жодного разу не сказав: «Кохаю», та це лише тому, що вона цього не хотіла. Власне, він їй навіть не подобався.

Тоді чому вона так страшенно за ним сумує?

Чому щохвилини позирає на мобілку?

Чому прагне, аби він повернувся?

Поїздка до Долини-Костелиської виявилася цілковитою помилкою. Від самого ранку йшов дощ, наче й не сильний, така собі мжичка, проте добрий господар собаки з хати не вигнав би. Але класна керівничка мусила виконати свій план, поставити галочку біля чергового пункту програми, тож не було мови про те, щоб залишитися в пансіоні чи потинятися центром Закопаного, чого хотілося всім, крім неї.

На світанку, тобто о дев’ятій, 2-Б завершував сніданок. Беата Крупа, сповнена незрозумілого завзяття, у непромокальному плащі й хустині на голові, наче квочка збирала довкола себе учнів, які без жодного ентузіазму по черзі виходили із дверей і, глянувши на небо, промовисто зітхали, сподіваючись таким чином зворушити серце вчительки, яка, можливо, усе-таки скасує безглузду за такої погоди екскурсію.

— Та годі вам. Костелиська — це ніякі не гори, невеличка прогулянка рівниною, якраз для таких запеклих міщухів, як ви! — здавалося, промовляв її погляд.

З усього класу найрішучішою виявилася, звісно, Зоська. Вона завжди любила труднощі, ладна була піднятися й на гору Риси, якби це було передбачено. Решта класу більш чи менш відверто виражала цілковиту відсутність зацікавлення горами взагалі й Долиною-Костелиською зокрема. І хоча всі рушили разом, за кільканадцять хвилин вервечка учнів так розтягнулася, що здавалося, найзабарніші досі сидять у кафешці в центрі Закопаного. Проте ні, усі пленталися, щоправда, повільно й не роззираючись захоплено навсібіч, так, неначе в кінці дороги на них чекали неймовірні тортури на зразок повторення всього курсу географії.