Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 39

Пізня вечеря затягнулася майже до півночі. Воно й не дивно, якщо всі сіли до столу об одинадцятій. Проте тривала подорож, екскурсія Краковом нікого не виснажили настільки, щоб у пансіоні все нарешті вщухло. Між кімнатами продовжувалися мандрівки народів. Роз’єднані подружки неодмінно прагнули переказати одна одній свіженькі плітки, позичити щітку для волосся або пилочку для нігтів. Хлопці теж гасали мов навіжені. Саме так смакує воля.

У кімнаті номер десять усе не так. Там панує спокій. Агата в одязі, та цього разу без черевиків, лежить, заплющивши очі, на ліжку. Їй погано в приміщенні із двома чужими людьми, вона до такого не звикла, їй хочеться, щоб уже настав ранок. Дівчина боїться, що не спатиме цілу ніч.

Зося пішла в душ, а Клаудія розпаковує свій немудрящий багаж. Дивиться на Агату й нарешті усвідомлює, як можна їй помститися.

— Ти… — починає вона, бо не знає, чи Агата, бува, не заснула.

— Чого тобі? — лунає за хвилину.

— А в тебе із цим Мареком серйозно? — цікавиться вона безтурботно, запитує як подружка в подружки, та насправді в хід пішла важка артилерія, і Клаудія це добре розуміє.

Агата не принижується до відповіді. Швидким рухом, може, навіть не до кінця усвідомлено, хапає свого черевика й жбурляє ним у Клаудію. Але та вчасно ухиляється, а взувачка поціляє в Зосю, яка явно цього не чекає.

Зося хапається за вдарене місце на грудях і здивовано масує його, а тоді кидає Агатин черевик під ліжко.

— Ви що, подуріли?! Повибиваєте шибки й доведеться нам усім скидатися й платити.

— Блін, сорі. То було не в тебе, — оце й усе, на що спромоглася Агата, прохаючи таким чином пробачення.

Здається, вона вперше помітила, що ця Зоська не зовсім така, якою завжди здавалася.

— Що тут власне відбувається?

— Нічого, — Агата ледь помітно скривилася.

— Я лише запитала в неї, — невинним тоном пояснила Клаудія, — що в неї спільного з учителем англійської.

— Як це: що спільного?

— То ти що, НІЧОГО НЕ ЗНАЄШ?! — із неприхованою радістю вигукує Клаудія. Отже, залишається людина, якій нічого невідомо, можна ще раз усе це переповісти, розказати про свої здогади, навіть, якщо це й далеке від дійсності!

— Чого це я не знаю?

— Ну, що вона, — Клаудія кивнула головою в бік Агати й додала змовницьким тоном, — і цей Марек, що викладає англійську…

— Що? — Зося ніяк не могла втямити. Глянула на Агату, але та втупилася в стелю, наче розмова її зовсім не стосувалася.

— Ну, розумієш… — власне, Клаудія сама не знала, «що», їй здавалося, що цього досить, і Зоська просто стане на її бік, та й по всьому. Усе вмент зрозуміє. Натомість ця нетямка ніяк не могла нічого допетрати. — Їх бачили. Разом, — повільно процідила Клаудія, бо більше сказати було нічого.

— Де? — продовжувала допитуватися Зоська.

— Ну, як вона сідала з ним на його мотоцикл! — гаркнула нарешті Клаудія.

От тепер Зоська повинна сказати щось розумне. Наприклад: «Ну, тоді все зрозуміло. Певне, вони зустрічаються. Цікаво…» і теде. Або зареготати й театрально підморгнути. «О Боже! Серйо-о-о-озно?..» Проте Зося й досі не доганяла, що саме Клаудія мала на увазі!