Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 37

Клаудія продовжувала благально дивитися на вчительку, і тій зробилося трохи шкода дівчини. Вона знала Агату й сама була б не рада опинитися з нею в одній кімнаті. Але все вирішив випадок. Хіба вона може з ним позмагатися? Клаудії навіть майнуло, чи не відмовитися від поїздки, хоча вона так довго збирала на це гроші, кілька людей спричинилися до того, щоб вона могла поїхати до Закопаного. І що? Тепер отак їм подякувати? Образитися лише через те, що вона ненавидить Агату? Клаудія у відчаї сіла за парту. А коли до них приєдналася ще й Зося, її нехіть лише зросла.

Зося витягла свій жеребок зі словами:

— О ні, нізащо!

Вона теж глянула на класну керівничку, і хоча та завжди ставилася до Зосі поблажливо, то цього разу відповіддю було заперечне хитання головою й стиснуті вуста. Жодних винятків. Засади однакові для всіх. Може, якби це не відбувалося в присутності всього класу, їй вдалося б якось уникнути товариства Клаудії й Агати, але тепер, після невдалого жеребкування, проблема стосувалася кожного. Тож Зося сіла за парту, намагаючись поводитися максимально гідно. Краєм ока позирнула на дівчат. Агата втупилася у вікно. Щодо неї, то вона ладна була оселитися в кімнаті з бенгальським тигром, дівчина настільки всіх зневажала, що їй було начхати на всіх сусідів, які їй дісталися. Клаудія таки добряче розлютилася. Вона втупилася в парту, зціпивши вуста, гойдала ногою, удаючи байдужість. Але актриса з неї була кепська. Вона будь-що силкувалася приховати роздратування.

«Ну, чому вчителі завжди намагаються зіпсувати учням будь-яку радість? Нащо їм це? Невже вони ніколи не були молодими? Прикриваються вихованням, а насправді радіють, коли їм вдасться когось принизити», — такої думки була переважна більшість учнів, які виходили тієї п’ятниці зі школи. Екскурсія, така класна річ, а все-таки нею не натішишся.

Та це було не зовсім так. Вони все ж раділи. Раділи бодай тому, що поїздка таки відбудеться, що понад тиждень не буде уроків, батьків, заборон. Якщо ціною свободи мала стати присутність ненависних однокласників — нема на те ради, нехай, можна витримати.

У понеділок уранці, щойно минула сьома, усі посідали до автобуса з таким виглядом, наче нічого не сталося й у класі не було жодної ворожнечі. Вони ладні були навіть учительці пробачити її підступні витівки. Усі поводилися галасливо, сміялися й займали місця в передчутті чудової пригоди, яка на них чекає. Вийшовши зі школи, вони якось змінювалися.

Автобус був великим, і навіть коли вже всі повсідалися, залишилося чимало вільних місць. Рушили. Анин з усіма своїми справами залишився десь позаду в імлі.

Повільно сходило сонце.

Мабуть, дорослі ніколи не збагнуть, чому так відбувається, що під час екскурсій відвідини цікавих місць і оглядання пам’яток видається підліткам зовсім неважливим. Власне, сама мета поїздки, яку так довго визначають на класних зборах, її освітні цілі — усе це не має жодного значення. Ідеться про те, щоб вирватися з обіймів буденності, вдихнути трохи свіжого повітря, удати старших, ніж є насправді.