Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 22

Як же це легко: бути багатим. Агата зневажає матір, її нова поведінка викликає хіба що співчуття, а ці телячі ніжності з Гібоном — огиду. Ось чому вихідні, коли дівчина опиняється сама вдома, стали для неї справжньою розрадою. Вони там, Агата навіть не знає достеменно де, здається, побіля Сероцька, можуть удавати справжню родину, а вона тут може залишатися собою.

Тобто ким?

Ніким.

Вечірки в Агнешки навіть кращі, ніж просиджування в пабі. Цей палац її старих, який та зневажливо називає халупою, досі справляє на Клаудію приголомшливе враження. У такому домі вона ладна була би працювати прибиральницею. А якби він належав їй, вона в житті не влаштовувала б тут жодних паті для цих гівнюків! Іще чого! Після них хіба що блювотиння залишається та ще постіль бозна-чим замащена.

Але це не її дім. І завжди, коли Агнешка повідомляє, що її предків знов не буде, влаштовується вечірка, під час якої кожен отримує те, чого прагне найбільше.

Зося записує розклад уроків. Заповнює вільний час після занять англійською, грою на скрипці, басейном, корекційною гімнастикою. Роздумує, куди можна втиснути ще й театральний гурток. Це місце має залишитися порожнім, вона хіба що подумки відзначить, що робитиме в цей час. Узагалі ніхто не вимагає від неї, щоб вона звітувала про кожну проведену десь хвилину. Власне, батьки ніколи не перевіряють, що вона робить, коли та з ким. Їх ніколи немає, вони зайняті тільки роботою. Батько часто виїздить на закордонні конференції, оперує в кількох клініках, у нього купа роботи. Удома буває рідко, проте навіть тоді його неначе немає. З матір’ю те саме. Приїжджають, їдуть геть. Іноді зазирнуть до її кімнати, переважно, щоб запитати, чи не бачила вона чогось, не знаходила, не поклала кудись.

— Як твої справи? — питають і, не чекаючи на відповідь, просять допомогти. Знають, що вона негайно знайде, дасть, допоможе.

Зося пере одяг і сплачує комунальні через інтернет. Прибирає й ходить до крамниць. Купує подарунок на материні іменини начебто від батька і на татові іменини — буцім від матері. Виносить пакети зі сміттям до хвіртки й косить газон. Якщо поламається пральна машина — викличе майстра. Вона організована, педантична, передбачувана, нудна.

Агата запалила кільканадцять свічок, які мерехтять слабкими пломінчиками, згасила світло, увімкнула комп’ютер і відкрила власний блог. На чорному тлі дівчина з великими, наче з манга, очима, гострим підборіддям і густою скуйовдженою гривкою плаче кривавими сльозами. Шию обплутує колюче гілля, блузка подерта. У погляді — неймовірний біль. Дивлячись на неї, Агата бачить себе. Це вона. Блог має назву «Дівчина з мого сну», а її нік — ath.

«Подумають, що я хлопець. Або лесбіянка. Зрештою, хай думають, що їм заманеться», — Агата глибоко переводить подих. Нізащо не зізналася б собі, що простягає руку до людей, до світу. Вона й досі переконана, що зневажає їх усіх, що ніхто не зазиратиме на її блог і він залишиться лише її священним місцем. Наче таємна шухляда, куди вона ховала щоденника, який вела в молодших класах. Коли мати, прибираючи, знайшла його, то страшенно розлютилася, бо саме там Агата почала фантазувати про смерть.