Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 21

Клаудія вже було подумала, що Агата зараз схопить її за волосся й штовхне до каси, щоб звинуватити в крадіжці. Однокласниця заперечно похитала головою, але нічого не сказала, лише продовжувала пронизувати її поглядом. Вона й оком не змигнула. Але Клаудія вже заспокоїлася, узяла торбинку й вийшла із крамниці. Агата наздогнала її на вулиці.

— Ти це вкрала?! — вражено вигукнула вона.

— Ну, то й що?

— Ти злодійка!

— Подумаєш, ніхто й не помітить. Теж мені велике діло — кофтинка за п’ять злотих! Ти що, не бачила, скільки там того шмаття? Не переймайся!

— Ти що, здуріла? Через якусь дурну ганчірку отак собі репутацію псувати? — Агата не могла збагнути, а Клаудії це почало набридати.

— Розслабся, ми ж вийшли й ніхто мене не спіймав.

— Ти що, не розумієш, що не про це йдеться?

— А про що?

— Про повагу до себе, — мовила Агата, причому схоже було, що вона говорить щиро. Але Клаудія вибухнула таким реготом, що Агата знітилася.

— Знаєш, до чого мені ця повага?

Відповідь могла бути лише одна.

— А якщо я повернуся й про все їм розповім? — запитала Агата.

— Ти цього не зробиш. Своїх не виказують. Зрештою, вони тебе запитають, чому ти не кричала, коли я виходила. І скажуть, що ти співучасниця. А ти, здається, хочеш бути святою, га? Ти завжди за все платиш? Ага, тепер мені зрозуміло, чому ти постійно виглядаєш так, ніби доношуєш лахміття чеченських удовиць.

Агата не відповіла. Розвернулася й пішла геть. Клаудія ще трохи подивилася їй услід, а тоді й собі подалася додому.

Кофтинки вона не повернула. Щоправда, не надто нею й натішилася, бо одежинка виявилася таки затісною. Надягла раз чи два, покрутилася перед дзеркалом, але вигляд їй не особливо сподобався. Пізніше віддала кофточку за пачку сигарет, вважаючи, що це незлецька оборудка. І хоча речі вона позбулася, проте прикре відчуття залишилося. Завжди, опинившись поруч із Агатою, а так було щопонеділка, щовівторка, у середу, четвер і п’ятницю (ну, хіба що котрась із дівчат сачконула зі школи), Клаудія почувалася ніяково. Вона бачила зневагу в погляді Агати, у вухах досі відлунювали слова: «Ти злодійка! Злодійка! Злодійка!»

Але ж вона не почувалася злодійкою. Була просто спритною, занадто спритною, щоб платити. Агата теж би так робила, якби вміла, але ж не вміє, бо вона розтелепа й просто заздрить Клаудії. А коли хтось заздрить, то мститься, казиться й принижує.

Версія була цілком вдалою. Була би просто ідеальною, якби в Клаудіїній голові не сидів отой злостивий троль, який безжально сичав на вухо одне й те саме.

Щоп’ятниці Гібони виїздять. У Вальді в селі є якась хата, і він там відпочиває. Мати його завжди супроводжує, хоча й ненавидить ці поїздки. Але поруч із цією жирною мавпою вона геть забула, що таке власна думка, він її геть затероризував. Агата й не припускала, що мати виявиться такою матеріалісткою. До того ж без власної думки. Ще, чого доброго, скаже колись, що робить це заради неї! А навіть якщо й так, то що з того? Нащо Агаті вся ця жертовність? Зрештою, матері цілком непогано ведеться.