Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 96

Віра відповіла ствердно, лише поставила умову:

— Нехай це буде оформлено як відрядження від «Дзеркала дня». Принаймні так я матиму статус кореспондента, тож за кордоном до мене ставитимуться відповідно. Посольство швидко надасть візу.

Ольга трохи замислилась, уздрівши в цій пропозиції пастку для редакційного бюджету, і зазначила, що у будь-якому випадку їй слід порадитися з керівництвом.

Уранці шеф не поспішав до рідних редакційних пенатів. Зазвичай у цей час він збирав вершки депутатських новин у парламенті. Кремезну постать головного редактора часто можна було побачити на третьому поверсі Верховної Ради, де купчилися журналісти, політики, експерти і помічники народних обранців. У разі вдалого «полювання» він спускався на другий поверх, де поспіхом домовлявся про щось із парламентарієм, який заради нього вийшов із сесійної зали. Завдяки цьому «полюванню» в газеті з’являлись ексклюзивні інтерв’ю, які зараховувалися до редакційного літопису як медалі та ордени. Утім останнім часом, унаслідок зустрічей з народними обранцями, на економічну шпальту все частіше вигулькували статті про дрібні комерційні скандали. Розібратися, хто в них правий, а хто винуватий, було важко. Після таких публікацій у читачів залишалося відчуття недомовленості й бажання дізнатися, навіщо поважній газеті, якою було «Дзеркало дня», копирсатись у чийомусь корпоративному непотребі.

Готувати таку продукцію до друку доручалося здебільшого Курилець. Їй давали якийсь неоковирний текст, підготовлений бозна-ким, і вона, гидуючи цією роботою, все-таки бралася за справу. При цьому їй здавалося, що, подібно до двірника, вона упорядковує смітник — звісно, задля якихось гуманних цілей. Віра ретельно правила стилістичні помилки, прасувала кострубаті фрази, шліфувала незграбні вирази — так, неначе намагалася перетворити відверто нікчемний текст в літературно довершений твір. Головний редактор із цього приводу якось запитав Віру, навіщо вона так старалася.

— Щоб мені не соромно було читати нашу газету, — відповіла Курилець, не моргнувши оком.

Але шеф не любив людей, які переважали його хоча б у чомусь, тим паче тих, хто намагався показати свою моральну вищість. Він здогадувався: Вірина маніакальна відданість стилістиці була прихованим проявом опору. Курилець прагнула займатися ділом, а не його імітацією, творчістю, а не рекламою. Час від часу журналістка привселюдно нагадувала головному редактору про свою потребу у відрядженнях. Але, тікаючи від марудної щоденної роботи, він не міг запропонувати своєму економічному оглядачеві нічого іншого взамін. Тим паче що редакційний гаманець, так само, як і економіка, з якої спеціалізувалася Віра, був мізерний, і з цим треба було миритися.

Рішення, навіть ті з них, що вимагали екстреного розгляду, шеф приймав досить повільно. Віра перебувала у невіданні цілісіньку добу. А за цей час передумала багато чого, про що давно не згадувала. Навіть якби сталося диво — і вона таки поїхала у закордонне відрядження, то зустріч з Аленом і Франсуа не була б радісною з однієї вагомої причини. Українсько-французька співпраця дала свої плоди. З одного боку, нащадки Володимира Недяка таки зрушили з місця закляклу в зубожінні Соболівку. З іншого — надмірні зусилля підкосили Миколу Курильця, він зліг з інфарктом. Брат страждав через своє незвично тривале дозвілля і фізичне безсилля. Зв’язку з Анною ні у нього, ні у Віри не було — Шура втаємничила будь-які відомості про свою «француженку».