Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 95

Міністр нетерпляче нависав над її головою. Він ні на хвилину не присів.

— Я розумію, прийняти таке рішення важко. Але для тебе і для мене так буде краще.

Гість було зібрався йти, аж раптом щось іще спало йому на думку. Круто повернувсь, аж розлетілися поли чорного плаща. «Який гарний фасон, і він так пасує Алену», — подумала цієї миті Анна.

— Там ти не нудьгуватимеш. А я час від часу приїжджатиму до Києва. Ми будемо зустрічатися. Ти доповідатимеш мені про справжній стан речей. Агов, ти чуєш мене?

Рекар нахилився до своєї колишньої коханої і поцілував її у вологе волосся.

IV

Економічний оглядач всеукраїнської газети «Дзеркало дня» Віра Курилець рідко коли діставала з шухляди свій квиток члена спілки журналістів. Приналежність до цієї професійної спілки для неї означала передусім дотримання цілого переліку правил і етикету. Однак рано чи пізно кожний творчий працівник газети дізнавався, що його статті мають, окрім соціального резонансу, ще одну властивість — приносити головному редактору бабло. Відділ реклами був посередником між творчим натхненням журналістів і редакційною касою. Вірі це нагадувало ситуацію, коли магазин ритуальних послуг з його штучними квітами і надгробними вензелями береться забезпечувати зв’язок між небіжчиком і Господом Богом.

Приблизно з таким настроєм Курилець уранці прочинила двері до кабінету, де сиділа заввідділом реклами Ольга Маслова. Мотивація цього вчинку була суто прагматичною і навіть благородною: прагнення піти назустріч багатому замовнику з Франції. Десь на денці душі, щоправда, таїлася надія ще раз побачити Париж.

Маслова була втіленням холодної доброзичливості. Певно, так повинен був виглядати професіоналізм, з яким працювала редакційна «доїльна» машина. Згідно з її технологічним циклом відвідувача з милою посмішкою направляли за одним маршрутом: текст, угода, гроші. Зарплата Маслової була на рівні заступника головного редактора. Із журналістами, оскільки всі вони без винятку таємно чинили опір «доїльному процесу», ця доглянута елегантна жінка поводилася не так доброзичливо, як діловито.

До Віри Маслова ставилася привітно; їх зближував передпенсійний вік і тривала спільна робота у «Дзеркалі дня». Суперечок між жінками не виникало. Ольга, у минулому керівник прес-служби великого державного банку, чудово усвідомлювала, що половина ринку реклами в Україні, якщо не більше, перебуває у тіні. А прихованої реклами, чи то пак замовних матеріалів, на цьому ринку ніхто й не брався підраховувати. Редакційні доходи через це не тільки не зменшувались, а, навпаки, збільшувалися.

Звістку про потужного іноземного рекламодавця Ольга сприйняла зі стриманою цікавістю. Ані тіні скепсису не промайнуло на її миловидому обличчі.

— То в тебе там племінниця, яка все це організовує? А ти сама не хотіла би стати тим самим кореспондентом, який поїде на запрошення торгово-промислової палати?