Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 86

— Я знайду для тебе роботу у французькому посольстві.

— А квартира в Ліоні?

— Вона твоя. Житиме в ній Анжела чи хтось інший — це вже ваша справа.

Нарешті Анна збагнула сенс його слів: від неї відкуповуються. Так дають вказівки лише наприкінці. Рекар не почув жодного заперечення і був цим приємно вражений.

— Ти, звичайно, розумієш: це ексклюзив на моє замовлення. Ми розширюємо ринки збуту французької продукції. Потрібні промоушен, знання місцевої специфіки, особисті контакти. Офіційно твоя посада буде називатися «помічник аташе з торгівлі». Насправді ж ти займатимешся всім. Насамперед виступатимеш у ролі перекладача і посередника між комерційними фірмами. Ти все це вмієш як ніхто. Ти гарна і розумна.

Аленова підопічна блідо посміхнулася. За кілька хвилин в її голові, певно, виникла якась нова ідея. Аня попросила у свого друга час на відновлення сил. Тим паче що ось-ось слід було чекати розв’язки з хворобою Едмона. Та й Анжелі потрібна буде допомога під час вступу до університету. Домовилися, що на все про все жінці вистачить три місяці. Рекар довірливо погодився на цю відстрочку. Згодом він пошкодував про свою доброту. Мадам Фужерон наступного ж дня виписалася з лікарні і змінила номер мобільного телефона.

Не відаючи ні про про що, Ален почав оформляти документи на майбутню працівницю посольства в Україні. Власне цими паперами займався Лагранж, — давні друзі, як і раніше, були нерозлучні. Тільки тепер вони помінялися ролями: Рекар став його керівником, а Філіп — шефом канцелярії міністерства економіки. У посольстві справді підшуковували собі помічницю аташе. Треба було комусь просувати французькі товари українськими ринками. Через економічний спад у Парижі з тривогою спостерігали за зростанням свого негативного зовнішньоторговельного балансу. Протистояти доводилося китайській експансії. Економічний блок уряду був першим редутом, який видавав «нагору» аналітичні розвідки, після того як країну накрила хвиля рецесії. Міністерство соціальної політики здійняло галас навколо дефіциту державного бюджету і волало про невідворотність пенсійної реформи.

Рекар саме повертався з наради, коли зателефонував Лагранж:

— Анна зникла.

— А ти довідувався в самому Ліоні?

— Ще ні. Але якщо вона вирішила заховатися, то я навряд чи її знайду. Хіба що звернутися до поліції.

Алену ця думка не сподобалася.

— Почекаємо ще. Можливо, я зв’яжуся з Аниною дочкою Анжелою.

Однак такої студентки на юридичному факультеті Ліонського університету не було. Рекар, щоправда, й забув про свою обіцянку сприяти цьому. Зрештою, він трохи повагався і доручив Філіпу особисто навідатися до Ліона.

Дзвінок звідти ошелешив міністра.

— Анна ні дня не мешкала на бульварі Равіолі, у квартирі за адресою, яку ти назвав.

— Любий друже, ти, мабуть, жартуєш… — не йняв віри Рекар.

За кілька днів Лагранж з’ясував, що мадам Фужерон насправді мешкає в іншому районі міста. Перед тим жінка здійснила дві операції з нерухомістю: продала будинок у Сен-Дізьє і квартиру на бульварі Равіолі.

II