Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 73

Тетяна Ковтун

Попереду синьйора Конті біг його пес, якого звали людським ім’ям, — Массімо. За відсутності повноцінного спілкування для Сильвіо це був непоганий варіант, так само, як і для розумного, життєрадісного лабрадора. Собака був кольору білого піску і мав жовтогарячі вуха. Через це Массімо майже неможливо було розгледіти на тлі сицилійських скель.

Сильвіо озирнувся і побачив далеко внизу в’їзд до міста. Щоб дістатися моря, потрібно було цілу годину спускатися широкою дорогою, яку прорізали у скелі прямо від цього в’їзду. Таку мандрівку здійснив сеньйор Конті вчора. А сьогодні чоловік непомітно для себе видерся на самісіньку вершину скелястого пасма, що обрамляє бухту. Тут, у прихистку декількох сосон, височіла старовинна дорична колона — єдина пам’ятка, що залишилася неушкодженою неподалік руїн акрополя. За кілька хвилин у цьому місці повинен був з’явитися Розаріо. Він люб’язно пообіцяв новоприбульцю особисто показати мальовничі околиці їхнього давнього міста. Віднедавна Руффо став членом Європейського парламенту, й у цього бідолахи одразу з’явилося безліч проблем. Парламентарій, головним чином, воював із місцевим криміналітетом, через що на нього два роки тому скоїли замах.

Нарешті крізь квиління чайок неаполітанець розчув чиїсь кроки.

— А ви здалеку виглядаєте як молодий, — замість привітання сказав синьйор Руффо і потиснув старому правицю. — Як влаштувалися на новому місці? Ви задоволені моєю протеже?

Приятель мав на увазі п’ятдесятирічну кокетку Чечилію, яку він порекомендував синьйору Конті як хатню робітницю. Пресвята Мадонно, куди їй було братися до покоївок, які були раніше у Сильвіо! Але чоловік волів про це промовчати, зважаючи на невисоку платню синьйори.

— Дякую, все гаразд, — відповів Конті. — А як ваші справи?

Розаріо струсонув головою і з прикрістю озирнувся, ніби за спиною побачив когось із не найліпших друзів.

— Ти ж знаєш, починаючи з осені, я працюватиму у Бельгії. Але… — мер стишив голос, — виконання службових обов’язків може коштувати мені життя. У Брюсселі, де проходить частина засідань парламенту, мене не мають наміру охороняти. А втім, відмовлятися від депутатського мандата я у жодному разі не буду.