Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 72

– Ідеться про японців, китайців, росіян? — з легкою посмішкою уточнив Франсуа.

— Саме так. Тих самих іноземців, яких у школах ще дотепер продовжують навчати основам фундаментальних наук, умінню думати та вирішувати нетривіальні задачі.

— Але американізація навчання незабаром ліквідує і це джерело кадрів, — підсумував розмову мсьє Недяк. — Мадам, ви остаточно вирішили залишити педагогічну ниву? Не пошкодуєте? Система освіти — найбільший роботодавець Франції. Викладачі тут є державними службовцями, отримують низку доплат і бонусів за стаж, ранг тощо. Згодом ви зможете вийти на пристойну пенсію.

— Ні, мсьє Недяк. У мене надто мало шансів дослужитися до чинів — менталітет, бачите, заважає. Та й, власне, шкільне викладання у Франції надто відрізняється від того, чого мене вчили в інституті. Я не зможу застосувати своїх знань за цих умов. Тому вирішила працювати з усіх сил будь-де, але в школу більше ні ногою.

Лише тепер Рекар достеменно перейнявся умонастроєм Анни. Шкода було зусиль, з якими вона добивалася визнання свого українського диплома, змарнованих днів і ночей, проведених за підручниками чи то перед комп’ютером. Ален став невільним свідком цього розумового штурму. Такої наполегливості, вольових здібностей, інтелектуальної культури годі було шукати з-поміж його знайомих француженок. Однак результат був нікчемним. Аня виснажувалася на очах, у сімейному бюджеті рахувала кожний сантим. Їй тепер уже було не до снаги викохувати кожен свій спомин про Батьківщину, нагадувати про своє походження. Навіть під час зустрічі з Франсуа Недяком, цим харизматичним бійцем і провідником благодійного руху, вона воліла промовчати про своє подільське коріння. Мрійлива і жіночна Аня стала сухішою і жовчною. Цим своїм відторгненням бажань мадам Фужерон розплачувалася за те, що Франція дозволила їй жити на своїй землі. На території, де не зводять у культ мальви і чорнобривці.

Ален розмірковував над тим, скількох видатних жінок Україна подарувала Європі і, зрештою, дійшов висновку, що серед них могла би бути й Анна. Уперше за весь час їхнього знайомства Рекар пошкодував, що не має можливості зараз одружитися з нею. «Але колись це обов’язково станеться», — думав він. Коли вона сповна використає статус стабільної французької сім’ї, влаштує дочок на навчання до Сорбонни, то залишить свого Едмона, а він, Ален, розлучиться з Ізабеллою… А зараз він міг би чимось допомогти Анні, але чим?

Наступного дня Ален зі своєю подругою відвідали автосалон і придбали розкішний, епатажний червоний «Ягуар» останньої моделі. Жінка обрала його за принципом найбільшої сексуальності — надто звабливо виблискували видовжені передні фари цього автомобільного дива.

V

Усе складалося навіть краще, ніж можна було очікувати. Сильвіо прокинувся у доброму гуморі. Тиждень тому готельний бізнес синьйора Конті трансформувався у банківські активи. Більша частина коштів зберігалась у вигляді цінних паперів, решта перебувала на депозитному рахунку. За лічені дні після продажу свого бізнесу неаполітанцю вдалося придбати гарненьку віллу на півдні Сицилії, за сто кілометрів від Мальти. Цей триповерховий будинок він пригледів раніше, не без підказки тутешнього мера — симпатичного сорокарічного чоловіка, якого звали Розаріо. У містечку Джала половина чоловіків мали таке ім’я — певно, тому що немовлят хрестили в єдиній тутешній церкві, спорудженій на честь святого з таким ім’ям. Розаріо Руффо був одним із тих давніх знайомих синьйора Конті, які свого часу нерідко зупинялись у його готелі; такі знайомства згодом переростали в добрі приятельські стосунки. Завдяки цьому Сильвіо мав зо два десятки приятелів по всьому континенту, що дозволяло старому за лічені хвилини вирішувати найскладніші особисті й бізнесові питання.