Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 61

— Я тебе шукав скрізь, навіть в Україні, розмовляв із хазяйкою квартири, де ми зупинялися, — поспіхом сказав Рекар, перепиняючи політ цієї птахи.

Йому вдалося вивільнити її руки з кишень пальта і поцілувати їх у зап’ястки.

Вона продовжувала мовчати, лише трохи посміхнулася при згадці про Київ.

— Даніель Фужерон отримає своє. Ти тут не причім, — сказав чоловік.

В її очах з’явився інтерес. Але вона все ще мовчала.

— Я тобі обіцяю, що через Лагранжа зроблю все, щоб полегшити судовий вирок для хлопця.

Після цих слів Аня ніби прокинулась, і Рекар відчув вдячний потиск її рук у відповідь.

Вони їхали у напрямку Сен-Дізьє. Жінка знову про щось замислилась. Ален перервав її думки запитанням:

— Чому Данієль стріляв у вихователя?

— Мабуть, той своїми зауваженнями довів хлопця до нестями. Вчителі часто сварили хлопця за мобільний телефон. Це заважає під час уроку, — стиха відповіла його супутниця.

Рекар засумнівався:

— Тільки через це?

— Боже праведний! — вигукнула Анна. — Чи ти хочеш, аби я сказала: «Данієль зробив це з ревнощів, тому що бачив мене з цим вихователем удвох у кав’ярні»?!

Ален задоволено, грайливо блимнув очима:

— Оце справжня версія. О Анно! Та ти, виявляється, фатальна жінка!

Автомобіль із паризькими номерами під’їхав до будинку Фужеронів. Анна вискочила з салону, хряснувши дверцятами. За півгодини повернулася з розпашілими щоками. Махнула рукою вперед:

— Тепер їдьмо до мого будинку!

Рекар здивовано подивився на жінку.

— Ти придбала собі окреме житло?!

— Добрі люди допомогли.

На ґанку гість побачив двох чарівних дівчаток. Одна з них тримала в руках сумку.

Аня побігла сходами, притислася до дітей, поцілувала їх і повернулася в машину з домашніми речами в сумці.

— Знадобиться.

Рекар віз свою любку до Парижа.

Філіп чекав приятеля в ресторані готелю «Акадіа Опера». Ален попередив, що трохи затримається, тому що прийде з дамою. Нарешті пара спустилася зі свого номера в обідній зал. Мадам Фужерон з’явилась у вечірній сукні відомого кутюр’є. Жінку анітрохи не бентежило те, що від їхнього столика щойно відійшов, не подаючи виду, що вони не знайомі, її колишній покровитель Марк Рекар. Мабуть, після пережитого Аню вже ніщо не могло збентежити.

Лагранж, передчуваючи серйозну розмову, розгорнув серветку і закріпив її біля комірця своєї сорочки. Що б там не було, спочатку — обід, потім — справи. Філіп дуже уважно вибирав меню, страви залежали від свята у календарі, часу доби чи просто фантазії кухаря. Вечеря завжди починалася з супу. Замовлення, з яким темношкірий Лео поспішив на кухню, складалося з цибулевого супу, заправленого сиром, омлету з грибами та абсенту. Ален приєднався до вибору друга. Дама обмежилася сирним суфле і кавою.

Скуштувавши першу страву, Лагранж вирішив перервати незручну мовчанку.

— Про сьогоднішній інцидент у школі-інтернаті Шалона повідомляють усі телеканали. Ви потрапили у пік новин, мадам Фужерон. Прийміть мої співчуття. Я розумію, що ви до цієї прикрої пригоди не маєте жодного стосунку. Але поліція ще довго приділятиме вам увагу.