Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 59

Ця чарівна чорноока шатенка пішла від нього без попередження, з двома валізами, навіть не поснідавши. Чоловік якраз приймав ванну і через шум води не почув, як клацнув замок вхідних дверей. Переповнена образами, з важким серцем і порожнім гаманцем, коханка зникла з його життя так само несподівано, як і з’явилася. Рекар знав, що буває деспотичним. Неважливо, яке його слово поклало край її терпінню. Швидше за все, вона так і не змогла відійти від шоку, який пережила під час їхньої спільної подорожі до Умані. Справді, Рекар увійшов в азарт і надто захопився грою, навіть був брутальним, незважаючи на вразливість жінки, а може, й робив це не без таємного бажання переламати її незалежну натуру через коліно. Йому цього не пробачили. Певно, так само, як не пробачили би подібного нікому. Гордовита Анна ніби всім своїм виглядом казала: «Не смійте мене кривдити». Багатьох друзів відвернули від Алена його надмірна запальність і їдкий сарказм. Ця жінка стала жертвою огидних манер Рекара.

Він скривився, ніби йому за комір потрапили рясні краплі дощу, які збігали по вітровому склу. Чоловік згадав слова Лагранжа, які той сказав, дізнавшись про розрив свого друга з Анною. «Я не хочу, щоб ти зробив ту саму помилку, що й Колумб, коли відкрив Америку. Мало зробити відкриття, треба оцінити його масштаб». Філіп влучив у яблучко. Масштаб такої жінки, як Анна, Ален зміг оцінити, лише втративши її. Хоча й з деяким запізненням, а все ж він розгледів у ній гарного друга з високорозвиненим інтелектом. Такої жінки годі було шукати в оточенні Рекара — донедавна відомого банкіра, а тепер — голови торгово-промислової палати Франції. Траплялися здебільшого кралі з гарненькими личками, з яких на світ дивилися золоті монети замість очей. Жінка, з якою він взяв шлюб, мало чим відрізнялася від решти його оточення. Повертатися в родину Ален не став — надто нестерпною була сама думка про догоджання, якого вимагали від нього дружина та її впливовий тато. Ален згадав постійно претензійний вигляд Ізабелли, її ластаті груди — і здригнувся від відрази.

Всією своєю поведінкою родичі намагалися переконати Рекара, ніби він мав боржок перед ними. А насправді останнє призначення Ален заслужив сам. Він чимало зробив у банківській справі, та й став відомим завдяки своїм фінансово-аналітичним розвідкам, на які серйозно зважали в уряді. Нова посада давала Рекару можливість більшого маневру в подальшій роботі, оскільки рух інвестицій багато що означав на загальному тлі світової економіки. Аня зі своїм ясним розумом, організаторськими здібностями і знанням іноземних мов могла би стати для Алена незамінною помічницею. З часом її присутність в його житті варто було б формалізувати. Ця жінка упоралася би, скажімо, з обов’язками прес-аташе керівника торгово-промислової палати. Утім становище мадам Фужерон було ще досить хитким. Рекар сумнівався, чи покінчила жінка зі своєю залежністю від цього бридкого Едмона.