Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 58

Аня вийшла з одних дверей і увійшла до інших, на яких було написано: «Приймальня директора». Після того як вона провчилася рік в одному з так званих університетських інститутів підготовки вчителів, у неї з’явилося право працювати у французькій початковій школі. У будь-якому випадку варто було навідатися сюди, в інтернат міста Шомон, незважаючи на те, що тут був Даніель. Для мадам Фужерон право викладати поширювалося тільки на департамент Верхня Марна, де пройшла навчання. Місцева адміністрація, згідно з правилами, зобов’язана була зарахувати її на посаду вчителя математики.

Жінка напружилася, ніби пантера перед стрибком, і стала ще граціознішою, ніж зазвичай. Треба й далі вислуховувати повчання своїх французьких колег. Претендента на вчительську посаду візьмуть у рамочку, зв’яжуть по руках і ногах, виставлять умови. А втім знайти роботу в цьому віддаленому від центру інтернаті, певно, легше, ніж будь-де; все одно доведеться піклуватися про Даніеля.

У дверях з’явилася директриса, стосовно якої Аня спочатку зробила припущення, що це секретарка. Мадам запросила відвідувачку до свого кабінету. Вона була різка та рішуча, ця несимпатична вчителька в окулярах. Її солдафонський, прямий погляд пришпилив Аню до крісла.

— Отже, вас цікавить викладання математики?

— Так. Я маю всі необхідні документи.

— А у вас є досвід роботи в школі?

— Тільки у себе в Україні, звідки я приїхала.

Це була Анина помилка. Говорити про якусь там Батьківщину, коли вже набуто французького громадянства?! Обличчя директорки спохмурніло. Вона заговорила повчально:

— У нашій країні зробити педагогічну кар’єру непросто. Соціальний статус шкільного викладача надзвичайно високий. Держава гарантує стабільну зарплату, пенсію, численні бонуси. Статус, розряд і заробітна плата залежать від наявності магістерського чи докторського ступеня, вислуги років, професійних успіхів в інших сферах.

Відвідувачка вдячно дивилась їй в очі і мовчала. Владний тон начальниці став м’якішим. Вона переглянула Анині документи і вигукнула:

— О, та ви зі своїм дипломом могли б викладати і в колежі, і навіть у ліцеї! Вам для цього залишилося зробити зовсім небагато.

Директорка назвала предмет, з якого мадам Фужерон повинна була пройти атестацію у Парижі.

— За два місяці я складу цей іспит, — ствердно відповіла Аня. — То як? Підхожу я вам?

Солдафон у спідниці замислилася.

— Правду кажучи, нам математиків не потрібно. Хіба що розвантажити нашу викладачку… Вона давно скаржиться на незручний для неї розклад. Гаразд, я зателефоную вам. Але у вас буде не більше десяти годин на тиждень.

«І то добре», — подумала Аня.

II

Лагранж попередив Алена, щоб той не дуже сподівався побачити свою колишню коханку в тому глухому інтернаті. Мовляв, інформація про місце перебування натуралізованої українки на прізвище Фужерон може бути застарілою. Автомобіль Рекара стрімко скорочував відстань від Парижа до Шалона. Стрічка асфальту виблискувала після квітневого дощику. Нарешті обабіч автостради зарясніли сади, а за ними й будинки. Школа-інтернат розташовувалась у пристосованому приміщенні, яке колись належало військовій частині. Похмурий вигляд цього закладу підсилювала огорожа. Тут утримували психічно неврівноважених дітей. «Це ж треба було моїй любці потрапити в таке місце», — з прикрістю подумав Ален. Його ніколи не зраджувало відчуття небезпеки, і, схоже, сьогодні воно загострилося. До своєї інтуїції варто було прислухатися, тим паче що йшлося про таку незвичайну, непередбачувану жінку, якою була Анна.