Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 53

— Капіталізм тільки тому найбільш економічний й ефективний, що найбільш моральний, — поважно повчав співрозмовників Арон. — Саме євреї вірять у те, що багатство й успіх від Всевишнього, що це — не привід для сорому, а знак благословення. А тому так часто бували й самі багатими. У наші дні більшість євреїв не вірить у те, що завзята праця і підприємницький ризик — кращий шлях одержати Боже благословення. Можливо, тому що зовсім не вірить Йому.

Давид, відчувши у словах Вайса шпильку на свою адресу, відповів:

– Євреї глибоко поважали правосуддя і рівність перед законом як бідного, так і багатого. Я ціную хасидизм у душі, а не про людське око. Не шкідливо перейнятися законами Шаббата тому, хто не уявляє собі суботи без поїздки на машині і увімкненого телевізора.

Потім в Алена і Ані відбулася з її матір’ю зустріч, яка майже вивітрилася з його пам’яті. У Рекара був добрий нюх щодо фінансів, а саме це найбільше цікавило жінок. Мадам Курилець зауважила, що непогано було б відкрити в Умані аптеку — для початку. Потім виникла б можливість розширити бізнес, створивши агенцію з медичного туризму. Буцімто місцевий професор, фахівець з кардіології Святослав Браславець брався зцілювати серйозні недуги за копійчаний гонорар. Ален не підтримав ці задуми, зваживши «за» і «проти». Він не мав упевненості в тому, що йому потрібен цей аптечний проект.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Відторгнення бажань

I

Аня складала речі у валізу з огидним осадом на душі. Париж повернувся до неї своїм гіршим боком. Справедливо було б сказати: залишив її на бобах. Відразу кілька прикрих подій, що сталися з нею, могли будь-кого звалити з ніг: розрив з коханим, втрата житла і вимушений пошук роботи за фахом, хоча попереду був ще один іспит. Думка про повернення до Сен-Дізьє, цього похмурого містечка, де інтернет служив за найбільшу розвагу, стала для мадам Фужерон нав’язливою, як суїцид. Але діватися було нікуди. Її чекала осоружна оселя Едмона, де замість кислої капусти з льоху витягали голівки м’якого білого сиру і діжки червоного сухого. На крайній випадок це було не так уже й погано. Щоправда, Ані доведеться знову відчути стосовно себе гостру заздрість свекрухи. Це була заздрість старої жінки, яка довгі роки присвятила дріб’язковим домашнім клопотам і ніколи не насмілювалася думати про щось більше. А от Аня твердо намірилася, всупереч обставинам, власноруч створити зі свого життя кіноказку.

Утім тієї величезної енергетики, з якою українка взялася за справу, вже не було. Забракло дикунської самовпевненості. Зникло відчуття непідвладності стереотипам й ідолам, якими жили люди цієї країни. Зрештою, залишалася можливість обрати за ідола саму себе, задовольняти свої нестримні бажання і вважати єдино правильним життям — власне життя. Але поступово Аня навчилася розрізняти у веселковому сяйві свого нового буття окремі кольори. Справді, спочатку для неї були головними повсякчасні, побутові цінності. Потім настала пора подбати про ринкові правила гри: за логікою торгівлі, свою молодість, вроду і знання можна було обміняти на щось інше. В цю гру Аня вступила досить швидко. Тепер, з врахуванням останнього досвіду, до жінки прийшло усвідомлення того, що й такий обмін — ще не все, чого варто добиватися.