Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 47

Неаполітанець уподобав собі нехитрий товар, виставлений на простій рогіжці, — п’ятірко великих цибулин, десяток червоних яблук і пару морквин. Не встиг синьйор Конті помилуватися цим живим натюрмортом і прицінитись, як до продавчинь причепився «карабінер». Італієць спостерігав за ними, стоячи неподалік, але при всьому бажанні він не міг заступитися за старих синьйор. Вочевидь суперечка виникла через якусь формальність. Представник влади оштрафував жінок і почвалав собі геть, а Сильвіо, навпаки, підійшов до прилавка й придбав цілий пакунок городини та фруктів. Шкірка на яблуках була поточена червою, але на смак вони були набагато кращі, ніж ті, що продавалися в універсамі.

Сильвіо знав, що мати власний бізнес і водночас перебувати в злагоді з владою непросто.

Якось, простуючи до ринку, занурений у думки Сильвіо послизнувся і впав на підмерзлий тротуар. Перехожі допомогли старому зіп’ястися на ноги, проте він застогнав і схопився за мобільний телефон. За кілька хвилин Шура була поруч. У лікарні пацієнту вправили вивих і призначили зігріваючу мазь на забите місце. Діставшись із Сильвіо додому, Шура викликала доктора, до якого зверталася по-простому — «Святослав». Він оглянув хворого і висловив припущення, що в Конті стався мікроінсульт, а падіння на тротуар було його наслідком. Тепер італійця очікував постільний режим і спокій — те, чого він бажав менше, ніж будь-що, коли перебував в Аниному будинку.

— Дідусю, випий соку! — догоджали йому дівчатка.

І так повинно було тривати ще два тижні. На Сильвіо насувалася шахівниця дня і ночі без жодних утіх. Цими днями у спальні він сповна відчув, що то воно таке — сумна чарівність речей, яких торкалися руки коханої. Розчулений і безсилий, старий пускав сльозу і думав, коли ж над ним зглянуться Господь і його белла донна. Шура вперто уникала розмови про Аню, а на телефонні дзвінки дочки відповідала, попередньо зачинившись у сусідній кімнаті.

Хворий шукав, чим себе розважити. Книжки, навіть якби вони потрапили йому до рук і були написані італійською, навряд чи втішили би синьйора Конті. Він давно перестав шукати в них ключі від щастя. У художніх творах естетство і гра розуму брали гору над аналізом реального життя, тоді як Сильвіо з віком чимдалі більше цінував у книгах тверезі оцінки сучасних подій. Тому старий віддавав перевагу пресі. Але політика все більше розчаровувала його. Синьйор Конті схвалював урядові заходи, спрямовані на зменшення бідності у країні, тим паче що в цій сфері відбувся прогрес. Проте, як і раніше, бичем Італії залишалися корупція і зв’язки політиків з мафією. А взагалі-то гість волів би забути про все і думати тільки про белла донну. Вона єдина ніколи його не кривдила, навіть коли зраджувала.