Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 46

Поки що ж не варто було робити різких рухів. Наближалася заповітна днина, коли прізвище Рекара могло з’явитись у списку претендентів на посаду голови Інвестиційного банку, і це сьогодні було для чоловіка першочерговим питанням. Алену залишалося обережно, «між крапельками», подолати шлях до призначення. У разі перемоги він мав би нагоду перевірити свої наукові гіпотези на практиці. Чудовим полігоном для них була б спрагла до інвестицій Східна Європа. Щоправда, свої ідеї Рекар не поспішав оприлюднювати, тому що вони не відповідали позиції керівництва банку.

VII

Депресія накочувалася на Сильвіо під завісу зими. Він навіть знав точний час, коли хмари почнуть ніби змикатися над ним, а небеса — навіювати йому мотиви з «Реквієму» Моцарта. Це завжди траплялося з ним у другу декаду лютого, яка супроводжувалася мрякою, авітамінозом і нападами застарілого артриту. Фізична оболонка сеньйора Конті руйнувалася швидше, ніж старілася його душа. Він прагнув щастя і веселощів, запашних квітів і поцілунків, але родичі й близькі дивилися на нього з осторогою і осудом: мовляв, ти ще дихаєш, старий казаново? Але ж він кохав лише одну белла донну. Щодня, сидячи на терасі свого будинку, Конті милувався великим фотопортретом Ані. Дивився і запитував себе: «Що міг би я додати до цього, якби був самим Господом? Нічого!»

Сильвіо, повернувшись з Парижа, виявив чималу дірку у своєму бюджеті. Тому жив у Неаполі самотньо і скромно, беріг кошти для наступної поїздки до Франції або України, це вже як вийде. Аня майже відразу перестала відповідати на його дзвінки і змінила номер свого мобільника. Звиклий до її витівок Конті не впадав у відчай: він обривав телефони Марка Рекара, Аниної матері й навіть тітки Віри з Києва, намагаючись відновити зв’язок із молодою красунею. Паризький друг повідомив невтішну новину: його подруга змінила квартиру, а потім без жодних пояснень звільнилася з роботи. Шура вмовляла італійця облишити дочку в спокої. Мовляв, вона заміжня жінка, там — сім’я.

Але обманути італійця було неможливо. Коли для бесід залишилася тільки київська родичка, він почав дзвонити їй щомісяця. Але Віра його погано розуміла. До цих розмов синьйор Конті залучив перекладача. Анина тітка, у свою чергу, намагалася вирости в очах Сильвіо. Зачувши довгий міжміський телефонний дзвінок, вона кричала в трубку:

— Пронто!

При цьому вони обоє починали сміятися — він у своєму Неаполі, вона — у Києві.

Але новин про Аню не було.

На початку березня синьйор Конті без будь-яких попереджень вилетів до української столиці. Звідти він зателефонував до Умані і повідомив, що вже сідає в міжміський автобус. У старого теплилася надія якимось дивом натрапити на слід белла донни. Маршрутка вмить домчала до місця призначення, але вдома Сильвіо побачив лише Шуру з малечею. На кухні смажились улюблені дідові налисники. Анжела і Камілла повторювали урок із французької. Розуміли вони й італійську, щоправда, не так добре, як того хотілося синьйору з Неаполя, який закидав їх подарунками.

Шурин холодильник був майже порожній. Зранку Сильвіо вирушив за харчами. Так повторювалося майже щодня. Для італійського гостя було душевною розрадою тинятися між торговельними рядами, спостерігаючи за простими людьми. На місцевому ринку вистачало видовищ. Тут усе було зрозуміло без слів. Бідність уманського люду впадала у вічі. Найбільше Сильвіо жалів пенсіонерів, які приходили на базар з усіляким убогим крамом, сподіваючись заробити хоч якусь копійчину.