Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 34

Воїн прямує до темної печери, де його приймає стара королева, до володінь якої він потрапив. Прохач преклоняє коліно і вручає поважній дамі гілку з дивними ягодами. Після цього він отримує доступ до підземелля. Слизькі сходинки, оброслі мохом, закінчуються у невеличкій залі з овальним столом, посередині якого зроблено отвір. Темрява розвіюється і перед гостем постає старий. Юнак його ніжно обіймає, однак за хвилину неохоче йде назад. Знову озеро. Поруч із молодиком неважко вирізнити чиюсь тендітну постать. «Та це ж моя Анжела! А де Камілла?» — запитує себе Анна, непокоячись про долю іншої близнючки. «Ці дівчата — двійники часу!»- чує вона низький, дуже знайомий голос. Розхристана стара ворожка розкладає карти за столом; позаду неї палає вогонь черені. «То що це означає?»- «А те, що вони є дзеркальним відображенням одна одної!»- «Навіщо ти розкладаєш карти?»- «Змінюю стільники твоєї та їхньої пам’яті!».

Аня не розуміє цих слів, і вагається, чи все ще дивиться сон, чи вже насправді бачить перед собою монітор, на якому з’являється напис: «Вставте флеш-пам’ять для зберігання програм!». Внутрішнє відчуття підказує їй, що відбувається переставляння якихось кодів. А монітор викидає вже іншу табличку: «Увага! Починається процес пропалювання!». Анну охоплює відчуття спокою і млості, але на екрані висвітлюється чергова вказівка: «Помилка з пулом пам’яті!». Далі густий басовий сигнал комп’ютера і миготіння, з’ява фатального повідомлення: «Зникає код доступу до карти пам’яті!».

Та, що сиділа перед комп’ютером, відкрила очі і озирнулася навкруги. Дзвінок біля вхідних дверей розривався. Це повернулися хлопці. Від них війнуло чимось, схожим на медичний препарат. Жінка повернулася до своєї кімнати, все ще приходячи до тями. Спогад про сон швидко розвіювався, наче дим. «Що це було? Якийсь алегоричний спектакль у дусі Фонвізіна. Звідки на мене звалився цей антикваріат?»- подумала мадам Фужерон, допила глінтвейн і подивилася на стінний годинник. Була північ. Анина злітна смуга стала ще коротшою.

IV

Сильвіо Конті приїхав до Парижа навмання. Він уже третій місяць не мав жодної звістки про Анну і тепер сподівався лише на випадковість. Із прозорливістю божевільного він, не роздумуючи, подався до готелю, власником якого був його давній друг. Гість із Неаполя оселився в маленькій квартирі Марка Рекара, яку той тримав на своєму балансі потай від дружини. Тут італієць нарешті заспокоївся. Здається, він таки зможе розшукати свою белла донну. Спосіб, у який це можна зробити, підказав йому Марк, коли вони по-приятельськи сиділи за келихом шампанського. Ідея полягала в тому, щоб визначити місцезнаходження втікачки за мобільним телефоном. Приятель мав знайомого в міністерстві внутрішніх справ. Той посміявся з історії, яку йому розповів Рекар, і як справжній француз визнав інтригу гідною уваги.