Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 33

Чому у французів, на відміну від росіян, поляків, швейцарців, британців, ця рослина має таку несподівано похмуру назву? «Трава розп’яття». Та це ж культурний шок, сказав би Гриша Фішман. Аня заглибилась у файли. Пошукова система надала неймовірну версію. Згідно з віровченням, хрест Ісуса Христа було зроблено з «деревини» омели. Хтозна, як воно там було, але віра не потребує доказів, подумала Аня і читала далі: «Отруйні ягоди омели викликають стійкий дерматит». Ось чому страстотерпцю підшукали саме цю «деревину», чи то «траву». Гм, зовсім незначна різниця. У назві, якою нарекли цю рослину французи, було щось інквізиторське, як нагадування про силу смерті на бенкеті життя. А таки святі отці послали на вогнище не одного єретика.

А втім язичники ніколи не боялися посміятися над чимось страшним, обряджаючись під час новорічних свят чи то Смертю з косою, чи то Чортом із рогами, — пригадала Аня українські обряди. Так і омела змінила імідж, набравши протилежного значення, і стала різдвяною квіткою. Це тому, що перемогла більш давня, язичницька традиція, — відповіла пошукова система. Гілочки омели були за прикрасу на весільних церемоніях під час сатурналій у Древньому Римі, а з приходом християнства у цей час там почали відзначали Різдво. Відтоді пішов звичай цілуватися під гілками омели. Маги древніх галлів поклонялися цій божественній рослині, не розуміючи, як вона існує без коренів. Звідки їм було знати, що омела — безбатченко таки мала код своєї долі.

Французи — своєрідна нація, думала Аня, пригадуючи, як сама шукала коди доступу до душі цього народу. Насамперед вивчила його мову, культуру, звичаї, поезію, кулінарію. Коли осягнула ці сфери життя-буття, коди із шаленою швидкістю почали висипатися перед нею, ніби під час завантаження карти пам’яті в комп’ютері. А втім, це були оманливі підказки. Аня досі не могла збагнути однієї речі. З одного боку, французи принагідно демонстрували глибоку повагу до правопорядку, з іншого — вони вміли ігнорувати правила, які їм не подобалися.

Жінка не встигла підвестися з-за комп’ютерного столу, як сон зморив її. Уява втягнула Анну в солодкі видіння, заколисуючи обіцянкою розкрити весь цикл її життя.

Далеко-далеко бовваніють спорожнілі сади, за ними — обриси древнього святилища. Дерева спускаються до озера. Чим ближче до води, тим міцніше їхні крони оповивають кучеряві гнізда омели. Спадають сутінки. Чути чиюсь ходу. Це наближається засмаглий чолов’яга у дивному короткому одязі — служитель тутешнього храму. Тримаючи в руках оголений ніж, він підходить до старого дуба, що майже переламався навпіл. Кидок — і до ніг молодого жреця падають зрізані кущики омели. Юнак підносить ближче до очей гілочку, всіяну перламутровими краплями, в яких ніби переливається місячне сяйво. Аня бачить його великі темно-карі очі. Погляд хлопця спрямований на подвійне тужаве листячко, й так само подвійні білі ягоди. Він залишається тут на ніч. На світанку ягоди на кущиках омели перетворюються на росу, а юнак — на воїна в кольчузі і з мечем.