Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 16

На Віриному обличчі було написано, що вона в захваті. Але її ейфорія швидко змінилася настороженістю.

— Це все лірика. Ти мені скажи, що буде з його і твоїм майном.

— Слушне зауваження.

В Ані, нарешті, просвітліло обличчя. Вона продовжила:

– Існують різні форми подружньої власності — коли йдеться про спільне володіння майном і коли це «окремі» режими. Спільне володіння всіма предметами майна передбачає також спільну відповідальність перед усіма боргами.

— Отож бо й воно, — перебила її Віра. — Треба перевірити, чи немає за Едмоном якоїсь заборгованості.

— Уже перевірила, через посольство. Боргів немає.

– І було б добре, якби їх не трапилось і надалі.

Аня з докором глипнула на тітку. Ну і родичка! Тільки б не наврочила. А втім Віра Іванівна вміла справляти враження інтелігентної і розумної жінки, якщо цього хотіла.

«Звісно, француза не варто приводити в цю квартиру», — подумала молода жінка і сказала:

— Я спробую загітувати Едмона пообідати у кафе втрьох. Тим більше що він просив представити йому когось із родичів. Ви під’їдете згодом до цього місця.

– Із задоволенням, — блимнула колись красивими очима Віра Курилець і підібралася так, наче за хвилину повинна була вийти на сцену.

Але куди було братися тітці до цієї граціозної красуні, яка так легко розправилась зі своїм розкішним темно-каштановим волоссям, залишивши коротку стрижку. Звивистий комір підкреслював довгу шию «української вчительки». Ледь помітний медальйон на тонкому золотому ланцюжку приховував усередині якусь таємницю — у ньому заздалегідь розмістили фотокартку уманських дівчаток. Ця світлина повинна була зворушити Едмона, який мав хлопчиків-близнюків на два роки старших за Аниних. Такий дивний збіг, а також вчительське минуле Фужерона викликали в жінки бажання зустрітися з цим потенційним нареченим.

Француз перехворів на рак і мав інвалідність. «О, тоді це мій клієнт!» — вигукнула Аня, ознайомившись з інформацією посольства. У людей подібного штибу є щось спільне, а Легкоступ уже знала, як з ними поводитися. Незважаючи на пізню годину, вона переглянула інтернет, вивчила три нові анекдоти й освіжила свою англійську.

Уранці Аня знову мчала до аеропорту. Довідкова, крізь скло терміналу — щойно прибулий «Боїнг», на трапі — худорлявий блондин з довгастим обличчям. «Едмон!» — тьохнуло в грудях. А втім усе йшло за планом. Гість поцілував їй руку і сказав ламаною англійською, що вона виглядає так, ніби тільки прилетіла з Парижа. Він не уявляв собі, наскільки був близький до істини. Здавалося, Фужерон був трохи схвильований. Рудувате волосся зливалося з червонуватою шкірою обличчя. Веснянкуватий ніс придушували масивні окуляри. Жінка театральним жестом вказала на рейсовий автобус до Києва. Чоловік спритно заніс валізу до салону. «Навіщо йому сумка?» — подумала Аня, але промовчала. Коли вони зайняли місця, француз презентував потенційній нареченій набір парфумів від Шанель. Це був добрий знак.