Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 110

— З Анжелою нам більше пощастило, — підсумував батько почуте від Анни.

— Я вже не так побиваюсь за Камілою, як раніше, — відповіла та. — Близнюки — подвійний приз долі. Мабуть, у цьому є якась таємниця. Можливо, хтось із дітей має бути менш успішним.

Старий зітхнув.

— Не переживай, доню. Трапляється гірше. Природа передбачає те, чого не можемо збагнути ми самі. Не знаю, чи варто розповідати про моє враження від одного науково-популярного фільму. А втім, ідеться про доведений науковий факт. Недавно, коли мене мучило безсоння, я переглядав телеканал медичного спрямування і натрапив на цікаву передачу. Виявляється, п’ять відсотків усіх людей на Землі — це приховані близнюки.

— То що ж? — зацікавилася Аня.

— Насправді виживає тільки один плід. А що відбувається між близнюками у материній утробі до пологів, не знає ніхто. Високоточні прилади показали, що комусь із дітей доводиться поступатись, що закінчується для нього фатально.

— Ліпше б ти на ніч дивився фільми з ботаніки. Певно, у рослин із подвійним розташуванням квітів таких жахів не трапляється.

— Хтозна… Скажу тільки, що моїм найбільшим бажанням було і є, щоб Анжела залишилася в Україні. Найкраще місце для щастя — це тут.

Вони замовкли.

— «Фешн-дипломатія», — читав уголос якесь повідомлення з інтернету Андрій. — «У Брюсселі у холі штаб-квартири Північноатлантичного альянсу перед відкриттям засідання Комісії «Україна-НАТО» презентували колекцію одягу, створену українським дизайнером Оленою Даць. Найкращі зразки колекції — вишукані сукні в біло-синіх тонах вразили як дипломатів, так і акредитованих на захід журналістів».

— Ти бачив цю колекцію? — запитала Анжела.

— Нічого екстраординарного. Звичайний корпоративний одяг, тільки що із символікою НАТО.

— А сам ти пробував виготовляти подібні моделі?

— А там нічого і пробувати. Ось зараз, до твого відома, я і займаюся подібним.

Андрій перемкнув комп’ютер з інтернетуна свої документи; на моніторі з’явився щойно створений ним ескіз якогось костюма.

— Це буде святковий мундир для вихованців військового ліцею імені Івана Богуна. Ось тільки треба попрацювати над колоритом і деталями. Принаймні достеменно знаю, що костюми будуть світло-сірої гами кольорів. Можливо, припасую сюди якісь грубі металеві блискавки і оздоби зі стеклярусу.

Анжела взяла в руки мишку і намалювала на френчі діагональну драпіровку.

— Навіщо ця провокативна деталь?!

— Так у мундирі ж ходитимуть не засмальцьовані вояки, а зовсім юні хлопці, яким немає і сімнадцяти. З ніжним обличчям, гнучкою поставою, майже діти!

— Ха, дуже ти розумієшся. Малюй ці фіглі-міглі у своїх довгих сукнях з корсетом і півнячим пір’ям.

— Але такий мундир — це штучний витвір. Скільки тих вихованців у ліцеї — триста, п’ятсот? Тут можна припасувати в’язання, вишивку чи стьобані вручну тканини. Де саме? Візьми для цього комірець, нарукавники, погони. Використай шеврони біля ліктя, кайму на кашкеті, нашивки над кишенею і рукаві, додай деталі у дизайн взуття. І нехай з усім цим гармонічно поєднується колір петлиць.