Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 108

— Не все так просто, — сказала Анна і розповіла йому своюсправжню історію.

Вечірній готель приймав усіх, незалежно від накопичених гріхів. Коли було вже далеко за північ, самотній Жуайар почув якісь притлумлені крики і визирнув у коридор. Там з номера мадам Фужерон виходив розчервонілий Франсуа. Етьєн, зробив вигляд, що нічого не помітив, і подумав: «Одначеспритний цей Недяк».

VII

Зимові свята проходили під знаком зміни клімату. Останніми днями снігові заметілі стали основною темою, яку обговорювали скрізь — на кухнях і на телебаченні, у комунальному транспорті й у чергах за пенсією. Згадували про парниковий ефект, руйнування озонового шару, зміщення земної вісі та майбутню загибель планети, яка, за словами експертів, могла охолонути і стати непридатною для життя приблизно через мільйон років. Ці розмови циркулювали із завидною постійністю. Через неспинну снігову заметіль напередодні старого Нового року вони стали гостро актуальними насамперед для тих, кого негода застала в дорозі.

Родичі старого Курильця з власної волі теж долучилися до цього люду. Поряд з Анною у вагоні потягу говорили так само про погіршення погодних умов. Але ті, хто сидів напроти, — Анжела та її бой-френд, — не підтримували загальної розмови і перешіптувалися про щось своє. Микола, який розмістився поряд, зрідка про щось запитував Аню. Вони прямували з Вінниці до станції «Дукля», що означало залізничну назву Соболівки. Там колись їхні прадіди звили своє родинне гніздечко.

Мадам Фужерон дотримала слова і навідалася до батька, як тільки його виписали з клініки Браславця. Кілька місяців тому старого доправили туди дуже вчасно. Лікування дало добрі плоди, і тепер Курилець був цілком придатним для родинного спілкування. Те, що Анна приїхала не сама, стало для нього приємною несподіванкою. Досі дочка ретельно приховувала як від нього, так і від матері часті прильоти Анжели до Києва. Між двадцятирічною «француженкою» та її українським кавалером відбувався пристрасний роман, і жінка боялася сполохати їхні ніжні стосунки. За кілька днів дочка мала повернутися в Ліон, аби продовжити навчання.

Побачивши дітей, батько настільки підбадьорився, що закомандував усім їхати в село, куди його запросила на щедрий вечір двоюрідна сестра Софія. Він і раніше допікав близьким, щоб супроводили його до рідних місць. Казав, що серце щемить за дідизною. Мовляв, якби міг, то перевтілився б на птаха й облетів село. Ніхто не наважився цього разу відмовити старому. Дістатися до Соболівки легковиком у таку заметіль було нереально. Тому Андрій, після того як благополучно довіз усіх своєю «Сузукі» до Вінниці, запропонував їм здатися на милість Укрзалізниці. Але сніговію було за іграшки занести порошею і цю колію, що він і намагався зробити протягом останньої доби. Потяг запізнювався вже на півтори години, і це ще не було межею.

Тим часом Микола надолужував прогалини у своїх стосунках із ріднею. Андрій саме в цю хвилину відкрив свій ноутбук і почав щось малювати, послуговуючись спеціальною програмою. На його замисленому чолі проявилися мімічні зморшки. Хлопець, вочевидь, умів задля роботи відключатися від усього, що йому заважає.