Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 112

— Ви з поїзда? — звернулася до старого вусата Відьма з віником у руках. — Вас не зустріли?

Веселий гурт і так був у курсі. Щойно вони завітали до хати тітки Софії, яка чекала на гостей, і привітали її зі Щедрим вечором, зі старим Новим роком. А зараз, лише проб’є дванадцята, палитимуть дідуха. Соболівчани пообіцяли в разі потреби відвезти гостей до родички.

— Нумо з нами!

Усі попрямували кудись униз, виводячи востаннє своє щедрівку:

Святий Василь за плугом ходить, а Маланка коня воде. Коня воде, хустку носе. В тії хустці троє зілля. Перше зілля — васильочок, друге зілля — барвіночок, третє зілля — любисточок. Васильочок — за образочок, барвіночок — на віночок, третє зілля — на весілля.

Повз Андрія та Анжели пройшла Циганка у різних чоботях.

— Вечір на Маланки особливий. Він дає шанс хлопцям, якщо зазнали невдачі під час сватання, успішно зробити другу спробу! — голосно сказала вона, пронизливо глипнувши у їхній бік.

Заметіль ущухнула. Ряджені хутко збирали сушняк для вогнища. Андрій та Анжела приєдналися до них. Телефон тітки, як і раніше, мовчав. Мадам Фужерон переключила свою увагу на місцину, де вони опинилися. Це був берег великого озера, вкритий міцною кригою. Навкруги стояли дерева, їхні оголені крони зеленіли кущами омели. Але ставок, що запам’ятався Ані змалку, був наче зачарований. На звичне враження нашаровувалось інше, що нібито прийшло зі сну. Жінка остовпіло озирнулася. Відчуття дежа вю підхопило її на крила і вже не відпускало зі своїх обіймів.

З транзисторного приймача пролунав сигнал точного часу. Настала північ. Відновився стільниковий зв’язок, й Аня зателефонувала родичці. У цю хвилину ряджені із радісними вигуками занурили у воду опудало чорта і кинули дідуха в палаючий вогонь.

А невдовзі вже сама Софія, тпрукаючи, під’їжджала кіньми до ставка. Після обіймів тітка запитала у юної «француженки», чи поворожила вона на судженого в цей вечір.

— Я його вже знайшла, — відповіла дівчина і притиснулася до куртки Андрія.

У мадам Фужерон від почутого, мабуть, запаморочилося в голові, тому що вона торкнулася руками скронь і чомусь озирнулася, ніби відчувши на своїй спині чийсь гострий погляд. Позаду не було нікого. Тільки у гущавині сусідньої ялинки щось хруснуло й на Анине плече впала якась тоненька гілочка. Анжела схилилася до матері:

— Що це?

Жінка, не кажучи ні слова, пошукала у своєму мобільному телефоні якийсь файл і відкрила його на всезагальний огляд. З дисплею світилась ошатні жовті пелюстки, схожі на мініатюрну ювелірну прикрасу.

— За два тижні гілочки омели вкриються такими квітами.