Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 98

І от найперші з них заверещали, й кожна швидко підняла одну ногу. Ще трохи — й кілька жінок, тривожно закричавши, посідали на землю й почали шукати невідомих уїдливих комах, що пожалили їм ноги. “Que picadores diablos” — гукали вони одна одній через вузенькі вулички. Деякі перейшли на траву, але й там їх жалили та кусали дивовижні колючі кульки. Вони теж попадали додолу, в траву, і їхнє голосіння злилося з голосінням тих, що сиділи на голому піску. У всьому місті чулося жалібне жіноче белькотіння. Торговці на ринку все ще не могли зрозуміти, чому не видно покупців.

Потім на вулицю вийшли владарі землі, чоловіки. І вони почали стрибати, витанцьовувати, шкутильгати та лаятись. Одні застигли на місці, безтямно озираючись, інші нахилялися, щоб спіймати ворога, який шпигав їх у п’яти та кісточки. Дехто заявляв уголос, що це отруйні павуки невідомої породи.

А далі повибігали й діти, щоб розпочати свою ранкову метушню. Тепер до загального галасу приєдналось квиління окульгавілих малюків, покусаного реп’яхами дитинства. З кожною хвилиною нового дня жертв усе більшало й більшало.

Донья Марія Кастільяс-і-Буенвентура-де-лас-Касас вийшла, як звичайно, із свого високоповажного дому купити свіжого хліба в panaderia насупроти. На ній була квітчасто-жовта атласна спідниця, батистова сорочка, вся в зборочках, а на плечах — мантилья іспанської роботи. Її лимонно-жовті ноги — лишенько! — були босі. Виступала вона велично, бо хіба ж її предки не чистокровні арагонські ідальго? Вона ступила три кроки по оксамитовій травичці й наступила аристократичною п’ятою на купку реп’яхів, що їх розкидав Джонні. Донья Марія Кастільяс-і-Буенвентура-де-лас-Касас заверещала, мов дика кішка. Вона обернулась, упала на коліна й поповзла — так, поповзла по-звірячому — назад, до свого високоповажного дому.

Дон сеньйор Ільдефонсо Федеріко Вальдасар, мировий суддя, що важив двадцять стонів, хотів був перемістити свій важкий тулуб на майдан, до пульперії, щоб заспокоїти свою вранішню спрагу. Його невзута нога, опустившись у прохолодну травичку, відразу ж наткнулась на сховану міну. Дон Ільдефонсо гримнув на землю, як завалений собор, галасуючи, що його на смерть покусав скорпіон. Скрізь, куди не глянеш, голоп’яті коралійці стрибали, спотикались, кривуляли та оббирали зі своїх ніг отруйних комах, які за одну ніч заполонили ціле місто й тепер так мордували людей.

Перший, хто зумів зарадити лихові, був Естебан Дельгадо, перукар, людина бувала й освічена. Сидячи на камені та оббираючи з ніг реп’яхи, він виголосив таку промову:

— Погляньте, дорогі друзі, на цих диявольських комах! Мені вони добре знайомі. Вони зграями кружляють під небом, як голуби. А це — мертві, вони нападали сюди за ніч. Я бачив таких у Юкатані, вони там завбільшки з апельсин. Еге! Там вони сичать, як гадюки, а крила в них — як у кажанів. Нам потрібні черевики — іншого засобу проти них — немає. Zapatos — zapatos para mi!