Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 97

— Завтра або післязавтра прийде пароплав із Мобіла, — сказав Джонні. — А до того часу нічого не можна зробити.

— А що саме ви збираєтеся зробити? Створити попит?

— Ви нічого не тямите в політичній економії, — зухвало відповів консул. — Попит не створюється. Проте можна створити обставини, які викличуть попит. Цього я й домагаюсь.

Через два тижні після того як консул послав каблограму, до Кораліо прибув фруктовий пароплав і привіз консулові величезний сірий тюк з якимсь загадковим товаром. Джонні був такою впливовою особою в Кораліо, що митні чиновники переправили йому вантаж без звичайної перевірки. Він одержав свій тюк і догідно влаштував його в задній кімнаті консульства.

Увечері він розпоров його й витяг жменю реп’яхів. Він довго розглядав їх, як воїн оглядає зброю, перед тим як піти в бій за життя та за даму свого серця. Реп’яхи були високоякісні, серпневі, міцні, як лісові горіхи. Вони їжачилися цупкою, колючою щетиною, мовби голками. Джонні тихенько засвистів якусь арію й пішов до Біллі Кйоу.

Пізніше, коли Кораліо поринуло в сон, він вийшов разом з Біллі на безлюдні вулиці. Їхні піджаки роздувались, як повітряні кулі. Друзі ходили по Кальє Гранде, старанно засіваючи пісок реп’яхами; засіяли всі стежки, не обминули й траву поміж безмовними будинками. Потім перейшли на бокові вулички й провулки, не пропустивши жодного закутка. Вони віддали належне кожній місцині, куди тільки могла ступити нога чоловіка, жінки або дитини. Не раз вони повертались до консульства поновити колючі запаси. Тільки перед світанком вони спочили із спокійним серцем, як спочивають великі полководці перед переможною битвою, яку вони так старанно готували. Тепер вони могли спати, знаючи, що посіяли свої реп’яхи так само ретельно, як сатана сіяв плевели, й так само наполегливо, як Павло саджав виноград.

Коли зійшло сонце, зібрались торговці, що продавали м’ясо та фрукти, й порозкладали свій товар у невеличкому критому ринку та навколо нього. Ринок був кінець міста, недалеко від берега; сівачі реп’яхів туди не дійшли. Вже давно минула година, о якій починають сходитись покупці, але ніхто не приходив. “Que hay?” — вигукували торговці, звертаючись один до одного.

У заведений час із кожної глиняної хати, критої пальмовим листям, із кожної хижки під трав’яною стріхою, з кожного патіо повислизали жінки — чорні жінки, коричневі жінки, червоношкірі, лимонні, мишасті, жовті, червоно-бурі. Всі вони поспішали на ринок — закупити для своєї сім’ї денний запас касави, бананів, м’яса, птиці та маїсових коржів. Всі вони були з декольте, з голими руками, босі, в спідничках трохи нижче колін. Флегматичні, волоокі, вони ступали з порога на вузеньку стежку або на м’яку вуличну траву.