Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 100

Кйоу прийняв свою синекуру з легкістю, яка ніколи не покидала його, навіть на такому високому посту. Фотографічний заклад припинив своє існування, хоч його згубний вплив залишився назавжди на мирних, беззахисних берегах Карібського моря. Непосидющі компаньйони збиралися знову вирушити в світ, щоб розвідати нові землі для неквапливого війська Фортуни. Але тепер дороги їхні розійшлись. Ширилися чутки, що в Перу назріває повстання; туди й лагодився прямувати войовничий Кленсі. Щодо Кйоу, то він уже розробляв у себе в голові та на бланках державного департаменту новий план, проти якого мистецтво спотворювати людські фізіономії здавалось дрібничкою.

— Мене влаштувало б, — частенько казав Кйоу,— яке-небудь гарненьке живе дільце, що на перший погляд здавалося б трудним, а справді було б легке, яке-небудь делікатне шахрайство, ще не настільки розроблене, щоб його можна було включити в програму заочної школи. Хай це забере багато часу, але я хочу мати принаймні стільки шансів виграти, як той, хто вчиться грати в покер на океанському пароплаві або виставляє свою кандидатуру на пост губернатора Техасу від республіканської партії. І коли я рахуватиму свій виграш, я не хочу бачити на монетах сльози вдів та сиріт.

Вся земна куля, вкрита травою, була тим зеленим столом, за яким Кйоу вів азартну гру. Грав він тільки в такі ігри, які сам вигадував. Він не ганявся за випадковим доларом, не переслідував його з мисливським рогом та хортами. Йому більше подобалось виловлювати його на рідкісну блискучу мушку у водах екзотичних рік. І все-таки Кйоу був ділок, і його плани, незважаючи на всю їхню фантастичність, були такі ж обґрунтовані, як плани першого-ліпшого будівельного підрядчика. В часи короля Артура сер Уїльям Кйоу був би рицарем Круглого Столу. В наші дні він їздить по світу, але тепер мета його не Грааль, а Гра.

Через три дні після від’їзду Джонні у водах Кораліо з’явились дві невеличкі шхуни. Минув деякий час — і від однієї з них відплив човен. З нього вийшов на берег засмалений сонцем юнак. У нього був гострий погляд; він здивовано розглядав усякі чудні штуки на березі. Хтось показав йому, як пройти до консульства. Туди він і попрямував енергійною ходою.

Кйоу сидів, розкинувшись, у консульському кріслі й малював на купі казенних паперів карикатури на свого Дядька. Він поглянув на гостя.

— Де Джонні Етвуд? — діловито запитав засмалений юнак.

— Немає, — відповів Кйоу, старанно викінчуючи краватку Дядька Сема.

— Схоже на нього, — зауважив засмалений юнак, спираючись на стіл. — Він завжди любив тинятись по місту й не брався ні до якого діла. Скоро він повернеться?

— Навряд, — сказав Кйоу, подумавши.

— Мабуть, розважається якими-небудь дурницями, — сказав гість з осудливістю порядної людини. — У нього ніколи не вистачало витримки, щоб домогтись успіху в якому-небудь ділі. Цікаво, як він справляється з консульськими обов’язками, не буваючи в конторі?

— Тепер ці обов’язки виконую я, — сказав тимчасовий консул.