Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 326
О.Генрі
— А де ж ті два долари? — урвав моє міркування Біл Бесет. Сперечатися з цим розломником було даремно.
— Ні, — провадив він своєї, — обидва ви немовлята в лісі. Фінанси замкнули своє бюро з червоного дерева, торгівля зачинила віконниці. Отже, ви покладаєтесь на працю, щоб вона зрушила колеса з місця. Гаразд. Ви згоджуєтесь. Сьогодні вночі я покажу вам, що може зробити Білл Бесет.
Бесет сказав мені й Ріксові не кидати халупи, поки він не повернеться, навіть коли б уже й сонце зійшло, а тоді, весело висвистуючи, попростував до міста.
Тимчасом Альфред Е. Рікс скинув чоботи й сурдута, накрив свій циліндр шовковою хустиною й простягся просто долі. Коло другої години приблизно, як я вгадував за моїм годинником, що лишився в Горохвяній Лозі, вернувся додому наш працівник. Штовхнувши ногою Рікса, він закликав нас до місця, освітленого місяцем, що сяяв крізь відчинені двері халупи. Тоді він розклав долі п’ять пакунків, по тисячі доларів у кожному, й заходився кудкудахкати, наче курка над яйцем.
— Я вам щось розповім про це місто, — сказав він. — Зветься воно Роккі-Спрінгс, в ньому будують масонську церкву; ідеться до того, що демократичного кандидата на голову міста перечепить якийсь піп, а жінці судді Текера, що слабує на плеврит, трохи полегшало. На всі ці ліліпутські теми мені довелось поговорити перше, ніж мені пощастило вставити смок у джерело тих відомостів, які були мені потрібні. У місті у банк, що зветься інститутом Вірності Дроворуба та Ощадності Плугатаря. Вчора він припинив операції, мавши двадцять три тисячі доларів. Сьогодні вранці відчиниться з вісімнадцятьма тисячами, всі сріблом, — тим-то я й не приніс більше.
— Ну, хлопці, — провадив він, — я вас таки виведу в люди. Скільки вам треба? Кажіть, Капітале!
— Мій любий молодий друже, — озвався цей веврик Ріко, мов ставши на задні лапки та підкидаючи горішки передніми, — в Денвері у мене є приятелі, вони мені поможуть. Однак, коли б у мене була сотня доларів, я б...
Бесет розв’язав пакунок з грішми й кинув п’ять двадцяток Ріксові.
— Торгівле, скільки треба? — спитав він мене.
— Забирайте ваші гроші, Праце, — відмовив я. — Я ще ніколи не витягав у чесного працівника його загорьованих шелягів. Ті долари, що здобував я, були дурні й пекли кешені йолопам та ґавам. Коли я стою на вулиці й продаю якомусь жевжикові масивний золотий перстень з діамантом за три долари, то я заробляю рівно два долари 60 центів. Але я знаю, що він віддасть цей перстень дівчині взамін на всі догоди, що міг би дати тільки стодвадцятип’ятидоларовий перстень; він має користі аж на 122 долари. Хто ж із нас більший шахрай?
А Альфред Е. Рікс просто припав до слідочків Бесетових і попрощався. Сказав, що найме десь на фермі коні, доїде до станції й виїде залізницею до Денвера. Здавалось, повітря прочистилось від міязмів, коли цей хробак відплазував. Цей тип був чиста ганьба для всіх непромислових професій нашої країни. Попри всі свої велетенські плани та пишні контори, він не спроможен був чесно здобути собі вечерю, і йому довелося запобігати ласки в сторонньої людини, навіть просто може безсовісного розломника.