Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 328
О.Генрі
Що ж, того ранку я втратив сімдесят п’ять доларів. Зате, поки карти були в мене, за ніч я їх позначив геть усі в усіх таліях. Це була робота. Але ж торгівля й промисловість мають свою пору й свої жнива: я вкинув у воду свою принаду, так зате ж і натягав карасів.
Я між першими з’явився до Бесетової картярні купувати марки до гри. Він придбав одинокі карти, що були в місті, а я їх пізнавав кожну краще, ніж пізнаю власну потилицю, коли перукар показує мені в люстерко, як він мене поголив.
Коли картярня зачинилась, у мене було п’ять тисяч доларів ще й трохи дріб’язку, а в Біла Бесета тільки й лишилось, що охота волочитись та чорний кіт, що він купив на щастя для своєї установи. Коли я виїздив, ми з Білом стиснули одне одному руки.
— Брате Пітере, — мовив він, — узявшись до цього діла, я, властиво, діла не робив. Моє призначення — праця. А ваше щастя в картярстві працює, як добре підмазана машина, не заскакує, — додав він. — Ну, всього доброго.
Після того я ніколи не здибував Білла Бесета.
— Ну, Джефе, — звернувся я до свого доброчинного Одисея, коли він скінчив своє оповідання. — Сподіваюсь, що ви не пустили за вітром свої гроші. З них можна було б скласти чималий початковий капітал, коли б ви воліли осістися коло якоїсь регулярної справи.
— Це хто — я? — запитав Джеф з геройська. — Можете закладатися, що я не пустив за водою ці п’ять тисяч.
І він урочисто вдарив себе по грудях біля бокової кишені в сурдуті.
— Акції золотих копалень! — пояснив він,— Все в них, до однісінького центу. Папірці — один за долар. Протягом року вони зростуть на п’ятсот відсотків. Це копальні блакитного Ціпкура. Про них сповіщено всього тільки місяць тому. От і ви вкладайте свої гроші, коли маєте на руках кілька зайвих доларів.
— Може ці копальні — сказав я — не дуже-то...
— О, ці копальні такі певні, як курка з золотими яйцями, — відповів Джеф. — Вже знайдено руди на п’ятдесят тисяч доларів, а ще гарантовано приросту десять відсотків.
Він витяг з кишені великий пакунок і кинув ним об стіл.
— Раз у раз при мені, — оповістив він. — Принаймні розломник не потягне.
Я глянув на гарно вималюваний сертифікат.
— А в Колорадо, як бачу — промовив я. — До речі, скажіть, Джеф, як було прізвище того людця, що помандрував у Деневр... Що ви з Білом познайомились із ним коло станції?
— Ця жаба, — відповів Джеф, — звалася Альфред Е. Рікс.
— Отже, я бачу, — сказав я, — що голова компанії цих копалень підписується: А. Л. Фредерікс. От мені й здавалось...
— Дайте-но мені подивитись на акцію! — гукнув Джеф, мало не видираючи її з моїх рук.
Щоб хоч трохи зарадити тяжкому становищу, я покликав лакея й замовив йому ще пляшку Барбера. Мені здавалось, що це було найбільше, що я міг зробити.
Свиняча етика
Зайшовши до курильного вагона трансконтинентального експреса, побачив там Джеферсона Пітерса, який один з усіх людей, що живуть на захід від річки Вобаш, має голову на в’язах і може ворушити одразу обома великими півкулями мозку та ще й мозочком на додачу.
