Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 324

Поки ми балакали, присунув пасажирський потяг до станції, близько нас. З вагону виліз джентльмен у циліндрі, але виліз не з того боку, де був перон, і пошкутильгав рейками просто до нас. Це був маленький, огрядненьний чоловік з великим носом і пацючими очима, а вбраний був лепсько і в руках валізку ніс так обережно, наче там лежали яйця або залізничні акції. Він нас поминув і шкутильгав собі далі так, наче міста й не помітив.

— Ходім, — мовив мені Білл Бесет і рушив за ним.

— Куди? — спитав я.

— Ото! — відказав Білл, — чи ви забули, що ви серед пустині? Не бачите, що просто перед ваші очі падав полковник Манна? Не чуєте, як шелестить крильми генерал Роззява?

Ми нагнали чужинця край лісу, і тому, що сонце вже зайшло, ще й місце було безлюдне — ніхто не бачив, як ми його спинили.

— Не знаю, сер, — сказав Білл, — з чого почати пояснення про ту справу, що ми до вас маємо, але гадаю, що ради початку ми помацаємо ваші кишені.

Біл Бесет потрусив усі його кишені, і в нього на обличчі позначилась огида.

— Навіть годинника нема, — промовив він. — Чи не сором вам самому, мальована цяцько! Ходите такий убраний, наче найстарший лакей у готелі, а в кишені, наче в якого графа. У вас там немає навіть на візника!

Джентльмен розтулив рота й каже, що в нього немає ніяких цінних речей, ні забезпечень. Бесет бере й розкриває його валізку. Там виявилися комірники, шкарпетки й вирізка з газети на півсторінки. Біл, уважно перечитавши вирізку, простягнув бранцеві руку.

— Брате, — мовив він, — вітаю! Не відкиньте моє приятельське прохання й вибачте мені. Я — Білл Бесет, розломник. Містер Пітере, познайомтесь з містером Альфредом Е. Ріксом. Стисніть одне одному руки. Містер Пітере, — промовив Білл, — стоїть на півдорозі між вами, містер Рікс, та мною в справі злочину. Раз у раз він дає щось за ті гроші, що бере. Дуже приємно познайомитись з вами, містер Рікс — з вами та й з містером Пітерсом. Будь ласка, містер Пітере, познайомтесь з документами містера Рікса.

На клапті газети, що мені подав Білл Бесет, було дано найповніший портрет цього Рікса. Це була чиказька газета, і в кожному абзаці на Рікса сипались громи й блискавки. Перечитавши газету, я зміркував, скільки розуму та винахідливості вклав зазначений Рікс у своє підприємство: він поділив на міські дільниці частину штата Флорида, заховану під водою, і продав ці дільниці в своїй пишній чиказькій конторі безневинним підприємцям. Коли, нарешті, він заробив із сотню тисяч доларів, чи там біля цього, один із тих непосидячих покупців, що раз у раз неприємності роблять (в мене такі бували: це ті, що випробували якоюсь кислотою золоті годинники, що я продавав), ударився в мандри за дешеву ціну до своєї землі. Він був найняв ще й землеміра, щоб знайти свою дільницю. Вивіривши межі, вони впевнились, що зазначене в оповістках квітуче місто Райська Долина, що лежить нібито під двадцять сьомим градусом широти та відповідної довжини, насправді лежить посеред озера Окічобі. Дільниця цієї людини була на тридцять шість футів під водою. З другого боку, нею так довго володіли алігатори та морські щупаки, що його документи були певніше риб’ячі.